Хто такі археологи: Неприпустима назва — Вікіпедія

Содержание

Українські археологи про останні знахідки, забудовників та російські розкопки в окупованому Криму

Літо – напружена пора не лише для аграріїв, а і для археологів. Якщо аграрії збирають врожаї, то археологи посилено шукають артефакти. Про здобутки й втрати української археології Радіо Свобода розмовляло із викладачем кафедри археології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Євгеном Синицею та співробітником Інституту археології Національної академії наук Всеволодом Івакіним.

– Чим за останні роки може похвалитися українська археологія?

Всеволод Івакін: В Києві були дуже цікаві археологічні дослідження минулого року на Кирилівській вулиці, яке веде з Куренівки на Поділ. Там були зафіксовані як пізньосередньовічні культурні шари, так і дуже цікаві давньоруські знахідки – знайдена дорога, яка, найімовірніше, в давньоруський час вела до Вишгорода і далі на лівий берег через переправу. Знайдено територію, яка, найімовірніше, була в’їздом до давньоруського Подолу.

Дуже цікаві дослідження також проводились в районі Феофанії. Там біля вже відомого давньоруського городища розкопується дуже цікаве велике поселення кінця ХІ–ХІІІ століть.

– Щось нове можна сказати про жителів Києва і його околиць?

Всеволод Івакін: Звісно, кожну знахідку можна по-різному інтерпретувати, але, швидше за все, це був невеличкий форпост, а на поселенні мешкали представники влади, можливо, начальника адміністрації, який міг контролювати цей форпост. Він захищав Київ з південного заходу. Відповідно, цікаві знахідки, три енколпіони – це такі хрести-релікварії, які закриваються і які носили на грудях не всі, а представники вищого духовенства. Це теж підкреслює високий соціальний статус цього поселення.

– Отже, Феофанію, де зараз урядова лікарня, можновладці облюбували ще з давніх часів.

Євген Синиця: Останні сезони я теж працюю на околицях Києва. Там досліджуються достатньо цікаві пам’ятки, одна із базових – це Ходосівка-Рославське. Минулого року там було зроблено знахідку, яка увійшла в умовний «топ-10» знахідок минулого сезону – перламутрова вкладка до паломницького хреста. Вона цікава тим, що це ХІV століття – постмонгольський час, коли Києва як масштабного міста не існувало, але відносно неподалік це поселення продовжувало функціонувати. Воно існувало з ХІІ століття до ХІV століття. Цей хрест, крім того, показує достатньо віддалені зв’язки – цей хрест має католицькі ознаки. Оскільки людина з цим хрестом приїхала сюди, то вона, найімовірніше, була на Святій Землі, здійснила повномасштабне паломництво.

Всеволод Івакін (ліворуч) та Євген Синиця (праворуч)

– Отже, навіть в часи монгольської навали процеси паломництва не переривались.

Євген Синиця: Не переривались.

– Влітку не лише робота, а й проблеми археологів помітно загострюються. Днями ми чули про скандал на Софіївській Борщагівці – це одна із околиць Києва, де паралельно із розкопками триває забудова.

Євген Синиця: На моїх очах все це відбувається. Зараз я на цій пам’ятці періодично буваю в складі експедиції. Там ситуація банальна: пам’ятка віддана під забудову. Нормативна процедура передбачає, що спершу проводяться розкопки, а потім на цій ділянці можна робити все, що завгодно. Скандальність полягає в двох аспектах: по-перше, завдана серйозна наукова шкода цим будівництвом. Фактично по центру цієї пам’ятки – біла пляма.

– А що становить ця пам’ятка? Що там було раніше?

Євген Синиця: Це багатошарове поселення – там найраніші відклади часів неоліту, але основний шар веде до доби Київської Русі. Це один із зразків продовження життя у післямонгольський час.

– То будівельники не бажають чекати, поки свою справу зроблять археологи?

Дозвіл в таких випадках передбачає, що з боку археологів претензій немає. Але цього не може бути, там експертиза встановила наявність культурних шарів і необхідність проведення археологічних робіт

Євген Синиця: Річ у тому, що після наших звернень з’явилася справа, ведеться розслідування. Представник власника цієї ділянки має дозвіл на ведення будівництва, хоча дозвіл в таких випадках передбачає, що з боку археологів претензій немає. Але цього не може бути, адже це реальна частина пам’ятки, практично в центрі поселення – там експертиза встановила наявність культурних шарів і необхідність проведення археологічних робіт.

– Ви ж знаєте, що в Києві були історії, коли давали дозволи на знесення історичних пам’яток…

Євген Синиця: Так, це питання до органів охорони пам’яток. В Київській області є пам’яткоохоронний центр – ці питання потрібно ставити їм.

Такі пам’ятки руйнуються в більш далеких районах Київської області та всіх інших українських областях. Нічого з цим поки не можна зробити

Всеволод Івакін: Це не поодинокий випадок, це не виняток, а, радше, загальне правило. Ця пам’ятка, про яку йде мова, відома, і її легше контролювати, адже це майже околиця Києва. Такі пам’ятки руйнуються в більш далеких районах Київської області та всіх інших українських областях. Нічого з цим поки не можна зробити.

– Тобто, немає дієвого механізму протидії знищенню археологічних шарів?

Всеволод Івакін:

Немає.

– Маємо також проблемну ситуацію із археологічними розкопками на Поштовій площі в Києві. Там під час будівництва автомобільної розв’язки знайшли рештки давнього поселення, яке існувало в Києві на березі Дніпра. Попервах йшлося про музеєфікацію всіх цих пам’яток, про створення експозиції. Але останнім часом з’явилася інформація, що ніякої експозиції там не буде. Це поки незавершений процес, не можна сказати остаточно, що пам’ятки не перетворяться на експозицію. Але яка подальша доля тих пам’яток?

Проектні умови не завжди відповідають нашим археологічним методикам. Це треба йти на багато метрів вниз, це змінює фінансову ситуацію, здорожчує будівництво

Всеволод Івакін: Тут дуже складна ситуація. Справа в тому, що тут входять у конфлікт інтереси замовника і культурні інтереси археологів. Для замовника це дуже часто незручна та дорога ситуація, і якщо він хоче там будувати, то їхні проектні умови не завжди відповідають нашим археологічним методикам. Це треба йти на багато метрів вниз, це змінює фінансову ситуацію, здорожчує будівництво. А потім, щоб музеєфікувати, виникає проблема з територією і місцем. Вони ж цю територію, може, вже й продали комусь.

Остання інформація, яку я чув, що віддають під музей якусь жалюгідну площу, десь 10 на 10 квадратів. Звісно ж, це не вихід із ситуації.

– Поки тривають переговори. До речі, в радянські часи, коли в Києві будували на Подолі синю гілку метро, там теж знайшли дуже багато історичних артефактів. Як тоді вирішувалась ця ситуація?

Всеволод Івакін: Я тоді ще не народився, але знаю, що до того знали про Київ, про верхнє місто. Поділ був бідним районом, там жили ремісники. В принципі, там ніколи не копали, бо виявилось, що для того, щоб дістатись ХІ–Х століть, треба прокопати десь 8–-10 метрів вниз. Це зумовлено особливостями формування цього району на геологічному рівні.

– Дніпро розливався, і йшло багато піску, мулу…

Всеволод Івакін: Так. І звісна річ, тоді вперше побачили, що такі у нас є київські Помпеї. Але на всій гілці метрополітену все дослідити не вдалося. Та і не давали на це багато часу, бо це було тим будівництвом, яке має проходити швидко.

– Мені доводилось чути від колег, що на схилах, де гора переходить в Поділ, зараз доволі часто копають, і не завжди видно, що це легальна робота.

Всеволод Івакін: Найімовірніше, це нелегальна робота. Для того, щоб там проводити дослідження, потрібно, щоб була документація, лист-дозвіл, щоб фаховий археолог цим займався. Звісно ж, що це ходять «чорні» археологи, хоча насправді їх треба називати «грабіжниками». Яскравий випадок був буквально в цю суботу на території городища в Феофанії: прийшли хлопці й побачили, що там ходить людина із металошукачем. Викликали поліцію, був складений акт. Не знаю, чим закінчилась історія, але, найімовірніше, відпустили.

Євген Синиця: Людина із металошукачем – це зараз пересічне явище в самому Києві, вже не кажучи про околиці.

– Чи доводилося Вам стикатися із такими випадками, що «чорні» археологи працюють швидше й інтенсивніше?

Євген Синиця: Доводилось. Але вони не працюють, вони, власне кажучи, шкодять пам’яткам. Зараз, на превеликий жаль, це перетворилося на такий собі спорт. Це не завжди заробіток…

Всеволод Івакін: Це форма дозвілля, хобі.

На цьому заробляють порівняно небагато, але ось як хобі це дуже популярно. Скільки разів доводилося з цим стикатися: люди елементарно не розуміють, що вони знищують пам’ятки, що ці знахідки, вирвані із контексту, абсолютно нічого не варті

Євген Синиця: На цьому заробляють порівняно небагато, але ось як хобі це дуже популярно. Скільки разів доводилося з цим стикатися: люди елементарно не розуміють, що вони знищують пам’ятки. Вони іноді навіть приходять зі жменею знахідок, кажуть, де знайшли. Вони не розуміють, що ці знахідки, вирвані із контексту, абсолютно нічого не варті.

– То це насправді шкідлива діяльність?

Євген Синиця: Ну, по-перше, це незаконна діяльність, яка має каратися відповідним чином. Але в нас на це не йдуть, бо якщо доводити справу до суду, то, як на мене, це можна кваліфікувати як знищення або псування державного майна. Там доволі серйозні статті, не кажучи вже про те, що є просто стаття за руйнування пам’яток.

– Як тоді вирішувати цю проблему?

Євген Синиця: Як на мене, потрібно показово карати.

– Пан Івакін каже, що це стало ледь не формою дозвілля.

Євген Синиця: Чудово, але таке дозвілля незаконне. Давайте, припустімо, дозволимо вбивство…

– Неоднозначна аналогія.

Це знищення пам’ятки. А те, що ця форма злочинного дозвілля проникла на вищі щаблі, підтримує цих хлопців із металодетекторами на плаву

Всеволод Івакін: Це знищення пам’ятки. А те, що ця форма злочинного дозвілля проникла на вищі щаблі, підтримує цих хлопців із металошукачами на плаву.

– Наскільки я розумію, в анексованому Криму російські археологи працюють доволі інтенсивно. Принаймні, інтенсивніше, ніж свого часу працювали українські. Як із цією проблемою боротись?

Євген Синиця: На превеликий жаль, зараз про це інформації небагато. Важко оцінити інтенсивність роботи російських археологів. Для широкої публіки це, ймовірно, не дуже відомо. Часто-густо там працюють люди, які пропрацювали на тій території й раніше. Але до всіх цих сумних подій ці люди мали дозвіл від української влади. Тоді система була така, що дозвіл на розкопки обов’язково брав громадянин України. Також важливо те, що всі видобуті матеріали мали залишатись в Україні. Російські колеги тоді обов’язково працювали у зв’язці з українцями.

Наша прокуратура відкрила справи зовсім нещодавно, опублікувала список. В ньому є люди, яких відверто шкода, бо вони не підтримували анексію Криму. Ми спілкуємось із колегами із цього списку.

Всеволод Івакін: Їхня позиція полягає в тому, що якщо вони не будуть копати, то забудовники там все одно будуватимуть – і будуть знищуватись археологічні пам’ятки. І з «чорними» археологами там теж завжди все було «прекрасно».

– Ви так багато сказали про «чорних» археологів. Але давайте подивимось на історію: Вікентій Хвойка, який знайшов Трипільську культуру – це був аматор.

Євген Синиця: Там були дуже серйозні проблеми із офіційними археологічними комісіями.

– Генріх Шліман знайшов Трою, яку вся академічна наука вважала байкою – також не був професійним археологом.

Євген Синиця: Трою знайшов не Шліман – це якраз і є байкою та легендою. Місце знаходження Трої вирахував Макларен – відомий енциклопедист. Шлімана буквально за ручку провели туди, там копали й до нього. Він був просто гарним парником та бізнесменом. Відповідно, він зумів прославитися.

Ситуація з нашими незаконними розкопками дуже схожа: вони так само безкарні, часто «закришовані». Власне кажучи, основний аргумент грабіжників і колекціонерів – це те, що вони ж знайдене зберігають і працюють швидше за офіційних археологів.

– То головна проблема – це забудовники чи «чорні» археологи?

Євген Синиця: Це не можна ділити, це суцільний головний біль.

Всеволод Івакін: Це взаємно пов’язані проблеми.

– Але ж у них мотиви різні, яка тут може бути зв’язка?

Євген Синиця: А яка різниця, з яких мотивів знищили пам’ятку?

Історія Культура - Прикарпатський дослідник розповів про те, як працюють археологи

Прикарпатські археологи проводять розкопки за власні гроші, позаяк держава не фінансує їх належним чином, а ґрант на "польові роботи" виграти складно. Про інші проблеми археології на Франківщині, а також те, як проводять дослідження, і чим для пошуковиків цікаве Прикарпаття, Суспільному Карпати розповів завідувач відділу археології Національного заповідника "Давній Галич" Тарас Ткачук.

Суспільне Карпати

Тарас Ткачук

Що таке археологія і як проводять розкопки?

— Археологія – це наука про старожитності, що досліджує прадавні стоянки, поселення, поховання.

Спершу проводять польові дослідження – розкопки. Ми копаємо поселення чи могильник, чи стоянку. Опісля усе це фіксуємо.

Археологія – точна наука. Усе має бути чітко сфотографовано, закреслено, заміряно. А вже інтерпретація того, що ми знайшли, то тут уже починається дослідження. Тоді виникають різні точки зору, різні погляди на те, що розкопано, – така гра в преісторію.

Як визначити вік знахідки?

– Є порівняльний метод – типологічне датування. Тобто є якісь речі вже відомі, продатовані, і ми типологічно близькі до них. Ми це знаходимо і можемо сказати, що це приблизно такий то час.

Що потрібно, аби розпочати роботи?

– Для проведення робіт археологи отримують відкритий лист. Його видає у Києві тільки Інститут археології. Туди подається заявка, збирається комісія, розглядає. І вже за висновками цієї комісії видають відкритий лист. Крім того, потрібен дозвіл від Міністерства культури. Здебільшого його дають професійним археологам, які мають фахову освіту, вміють копати, роблять це акуратно і відповідно до методу досліджень.

Археологічні роботи мають проводитися з цими документами. Якщо вони проводяться без них, вони вважаються незаконними.

Суспільне Карпати

"Гра у преісторію". Прикарпатський дослідник розповів про те, як працюють археологи

Хто такі "чорні" археологи і яку шкоду вони завдають?

– Розповсюджене, на жаль, у нашій країні явище – так звані "пошуковці", як вони себе ніжно називають. Насправді – це "чорні" копачі, люди в гонитві за якимись речами, часто металевими. Та й не не тільки: трипільські глечики теж дуже навіть ідуть.

Вони шукають речі, продають, отримують з того певний зиск. На це можна по-різному дивитися. Часто люди кажуть: "Ой, ми такі бідні. Немає з чого жити!". Наскільки мені відомо, часто цим займаються зовсім небідні люди, які дуже навіть мають з чого жити і розглядають це як такий своєрідний спорт, як якусь риболовлю чи полювання, чи ще щось. Іноді, коли вони якісь речі знаходять, – показують.

Є "сірі" археологи – я їх так називаю – які іноді діляться своїми знаннями про території, про те, що добре знають. Бо мають багато вільного часу, мають транспорт, щоб поїхати. Ми на роботі прив’язані – мусимо сидіти певний час.

Є такі, що тримають все в таємниці, – всі свої знахідки продають на аукціонах або багатим людям у Львові чи в Києві, чи ще десь. Вони витягують металеві речі з культурного шару, з археологічного контексту – оце є найбільша шкода. Бо давньоруські поселення чи черняхівські, чи поселення раннього залізного віку – вони теж їх витягують. Тоді поселення залишаються без монет, без якихось металевих виробів, металевих прикрас, що, звичайно, шкодить археології.

Люди витягнули якусь фібулу чи монети, і виходить, що поселення не мало фібул, не мало монет – а насправді ж мали. Часто ці речі недокументовані – невідомо, звідки вони походять. Я бачив гори фібул – звідки, що за фібули – нічого невідомо. Ну фібули – це все, що можна сказати. І це справді велика проблема.

Чим Прикарпаття цікаве для архелогії?

– Прикарпаття – цікава археологічна зона. Тут були контакти різних культур, різних культурних блоків: балканського, середньоєвропейського, східноєвропейського. І якраз на цих землях відбувалися контакти різних людей. Ми бачили на матеріалах з Козини, наприклад, що є раннє Трипілля. В тому ранньому Трипіллі ми бачимо культури з Центральної Європи, Закарпаття. Відбувалися якісь контакти, а що це були за контакти – ми вже маємо бавитися в праісторію, додумувати. Але те, що вони були, ми бачимо на кераміці перш за все.

Взагалі, досліджено небагато – роботи вистачить на безліч поколінь археологів. Загальну послідовність культур ми можемо вказати. Хоча стики культур, наприклад, раннє Трипілля, – чи були в них контакти з ранішим поселенням, чи ранішого населення тут не існувало – на це питання ми не маємо відповіді. От зараз ми копали поселення Б2 Трипілля (час – приблизно чотири тисячі років до Христа) і як оце поселення співіснувало із сусіднім Трипіллям, чи вони спілкувалися, чи була якась прірва між цими двома явищами – ми так само не маємо відповіді. Тобто, роботи тут дуже багато.

Найраніше, землероби тут були прославлені в період неоліту. Їхня тогочасна кераміка –приклад європейської культури. Є низка відомих поселень, навіть нових, які ми почали потихеньку досліджувати. Тут також добре представлені ранній залізний вік і рання бронза. Загалом усі етапи до пізнього Середньовіччя, якщо йдеться про археологію, є на Прикарпатті.

Суспільне Карпати

Тарас Ткачук

Наскількі досліджені Карпати?

– З боку Словаччини, Польщі, Румунії – гори вже більш-менш досліджувалися. З нашого боку часто це – "біла пляма" в археології. Бо ці карпатські долинки археологічно дуже погано досліджені. Плюс, як показує досвід, багато археології є на полонинах. У Польщі, наприклад, колега багато різного знайшов в таких місцях. Тут є багато роботи.

Де проводите дослідження зараз?

– Зараз ми досліджуємо поселення в Залукві. Дуже цікавий Б2. Ми думали свого часу, що немає таких поселень, а виявилося, що є, і з дуже цікавими контекстами з півдня. Десь із району теперішньої Тернопільщини, у той бік. Також плануємо "копати" неоліт. Є дуже цікаве поселення в районі Тустані. Ще одне – поблизу Тимерівців. Це з київським колегою вже копали трішки його.

Звідки дізнаєтеся про місця і як ведете роботи?

– Ми знаємо, де є якісь об’єкти. Часто місцеві жителі показують чи ми самі під час так званих "розвідок" знайшли. Далі ми закладаємо шурф, дивимося, чи цікавий об’єкт, чи варто сили витрачати, чи ні. Далі пишемо заявки на відкритий лист, отримуємо його і починаємо ширші роботи. Звичайно, дуже широкі роботи не можемо провести, позаяк мало сил і часу недостатньо. Вони всі ведуться за свої гроші. Але що можемо, те робимо, звичайно.

Далі закладаємо розкоп. Він має бути орієнтований по сторонах світу. Далі ми копаємо до якогось об’єкта. Об’єкт зачищаємо. Всі ці процеси фотографуємо, знімаємо. Далі – закреслюється теж. Ну і далі, по методі, розкопки мають вестися з так званої "денної" поверхні (на якій ми стоїмо), вниз, до "материка". "Материк" тут, на Прикарпатті, це часто лес жовтого кольору. Докопуємося до лесу і закінчуємо роботи.

Потім всі знахідки пакуються, шифруються по квадратах, замальовуються, далі пишеться звіт. Звіт відправляється до Києва. Звідти нам пишуть рецензію: чи добрий звіт, чи ні, зауваження. Також ми пишемо різні статті. Їздимо на конференції – презентуємо наші роботи, що ми зробили.

Суспільне Карпати

"Гра у преісторію". Прикарпатський дослідник розповів про те, як працюють археологи

Як працюєте в лабораторії?

Це залежить від того, що є на тому черепку. На Прикарпатті болото налипає на черепок таким тонким шаром і його відмити практично неможливо. Якщо його відмиваєте, то змиваєте і ангоб на кераміці, і орнамент змиваєте, якщо він там був. Це є велика проблема. Часто ґрунт тут має свої "кваси" і вони теж погано діють на орнаментацію – вони її просто нищать. Дуже багато трипільських черепків, які ми тут знаходили, чи трипільського посуду – без орнаментації. Свого часу він там був, просто ці "кваси" погано впливали і за чотири чи п'ять тисяч років кераміка залишилася неорнаментованою, такою червоненькою.

Що зі знайденого вважаєте найціннішим?

– Так важко судити. Для мене, позаяк займаюся Трипіллям, посуд – цінна знахідка. Особливо, якщо на ньому є орнамент, бо так можна багато чого визначити: який то час був, яка локальна група. Ще ми тут маємо золото, наприклад. Нам один місцевий житель приніс сокиру із золотими вставками. Це виявилося дуже раннє золото. Офіційно, з розкопок так званих "пошуковців", — це найраніше золото Прикарпаття, так звана "межановицька культура" (приблизно дві тисячі років до Христа).

Де зберігаються знахідки?

Все зберігається тут, у фондах. Бажано колекції не ділити, а це була така практика, до речі, раніше. Тому, наприклад, матеріали з Кошовиці ми маємо і у Львові, і у Польщі, і де ми тільки їх не маємо. Так само матеріали з Вертеба, знову ж таки — у Львові. Колекція має бути в одному місці. Щоб хтось із колег чи навіть після мене прийшов і переглянув всю колекцію, мав якесь своє уявлення. І щоб міг із тією колекцією працювати. Воно все зберігається у фондах заповідника. А в музеї виставляємо найбільш ефектні, щоб могли люди подивитися, який воно має вигляд.

Суспільне Карпати

"Гра у преісторію". Прикарпатський дослідник розповів про те, як працюють археологи

Хто, як і чи достатньо фінансує дослідження?

– Зарплату дають – і слава Богу. А якісь спеціальні гроші, які мали би бути, – цього вже давненько не було.

Щодо ґрантів, то в природі вони є. Але от для таких розкопок ми поки що не можемо їх здобути. На превеликий жаль, вони є для досліджень, скажімо, навіть для поїздки на конференцію. Суто для польових робіт – якраз ті, що забирають більшу частину грошей, – то такого немає.

Читайте також

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Археологи знайшли середньовічні скарби епохи Гаральда Синьозубого

Автор фото, AFP

Підпис до фото,

Припускають, що ці скарби могли бути сховані, коли Гарольд Синьозубий втікав від ворогів після невдалої битви

Археологи на півночі Німеччини знайшли скарби епохи данського короля Гаральда І Синьозубого, що жив у Х ст.

Цьому передувала знахідка археологів-аматорів, які на острові Рюген у Балтійському морі виявили срібну монету, коли прочісували поле з металошукачем.

Монетою зацікавилися професійні історики. Згодом вони влаштували розкопки на площі 400 кв. м.

Їм вдалося виявити плетені намиста, прикрасу "молот Тора", кільця та близько 600 монет. Все це, як припускають, було закопане у 980-х роках.

Автор фото, AFP

Підпис до фото,

На багатьох монетах видно християнські хрести, але загалом скарби походять з різних регіонів

"Цей скарб - найбільша знахідка монет епохи Синьозубого у південній Балтиці, а тому має величезне значення", - пояснює один з керівників розкопок Міхаель Шіррен.

На острові Рюген неподалік місцевості Шапроде, де й виявили нинішню знахідку, у ХІХ ст. вже знаходили золоті скарби епохи Синьозубого.

Аматори, які знайшли першу монету, - археолог-самочука Рене Шьон та 13-річний хлопець Лука з українським прізвищем Малашніченко - входять до групи ентузіастів, що проводять пошуки у історичних місцях землі Мекленбург - Передня Померанія на північному сході Німеччини.

Король-воїн

Автор фото, AFP

Підпис до фото,

Археологи-аматори, які знайшли першу монету: Рене Шьон та 13-річний Лука з українським прізвищем Малашніченко

Гаральд Гормсон Синьозубий, названий так через темний колір зубів, був одним з лідерів данських і норвезьких вікінгів у Х ст.

В епоху Каролінгів він воював проти франкських дворян, які тоді правили частиною нинішніх Франції і Німеччини.

Як вважається, Гарольд Синьозубий об'єднав Данію у єдине королівство та запровадив там християнство. Також йому вдалося взяти під контроль території у Норвегії та на півночі Німеччини.

У 980-х роках він програв велику морську битву проти сил свого сина Свена Вилобородого та змушений був відступити у Померанію, що на території нинішньої північної Німеччини. Припускають, що конфлікт був викликаний тим, що Свен Вилобородий прагнув залишатися язичником.

Гарольд Синьозубий помер (за іншими даними - загинув) у 987 році.

Саме на його честь була названа технологія бездротової передачі даних "блютус" (з англійського Bluetooth - "синій зуб").

Близько 100 з 600 знайдених зараз монет, за оцінками істориків, були викарбувані у королівстві Синьозубого - на них зображені християнські символи. Такі монети роздавалися в ту епоху данський знаті.

Решта монет у скарбі походять з різних регіонів. Археологи вже ідентифікували дамаські дірхеми, викарбувані близько 714 року, та монети зі Священної Римської імперії, викарбувані у 983 році.

Стежте за нами в Telegram! Ми надсилаємо туди головні новини і добірку найкращих статей.

Що накопали за рік - головні археологічні знахідки

  • Діана Куришко, Роман Лебедь
  • BBC Україна

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Чорнолакову амфору із зображенням хижака знайшли у скіфському кургані

Україна - це археологічний клондайк, переконаний вчений секретар Інституту археології Олексій Корвін-Піотровський.

Територія країни, за його словами, була, як "прохідний двір" - тут жили багато народів, після яких залишилося чимало археологічних знахідок.

Що знайшли археологи в Україні у 2016-му - ВВС Україна зібрала найцікавіші знахідки.

Будинки на лижах

У вересні 2016-го археологи відкрили нову модель житла Трипільської культури, яка існувала на території України, Молдови і Румунії у V-III тисячоліттях до нашої ери.

Підпис до фото,

Елемент трипільського житла - "лижа", на якій стояла конструкція

Це так звані будинки "на лижах", коли житла трималися на трьох підставках. Раніше такі конструкції знаходили лише на ніжках.

За 100 років знайшли 100 таких моделей. Але "лижі" відкрили вперше.

Знайшли їх у поселенні-гіганті Трипільської культури під назвою Тальянки у Черкаській області, розповідає пан Корвін-Піотровський.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

В одному з трипільських жител знайшли набір маленьких посудин, викладені у велику посудину

Тальянки називають протомістом, воно існувало у V тисячолітті до нашої ери на площі майже 450 гектарів і нараховувало 2700 будівель. Вчені припускають, що там жили приблизно 10 тисяч людей. Таких поселень-гігантів немає більше ніде у світі.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Розкопки у Тальянках

Науковці інституту археології у 2012 році в Оксфорді видали збірку праць, присвячену цим поселенням.

Скіфський воїн

У 2016 році вчені досліджували один з найбільших скіфських курганів під назвою Турецька могила на околиці Харкова.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Амфору з острова Хіосс також знайшли у скіфському похованні

Курган мав висоту 4 метри, діаметр 40 метрів і, як припускають вчені, був пограбований ще у часи скіфів.

Там був похований озброєний знатний скіфський воїн. У могилі знайшли прикраси, залишки панцира, щит, вістря стріл, кінську збрую і чорнолакову амфору із зображенням хижака.

Виготовили амфору на острові Хіосс, що дозволяє датувати поховання V століттям до нашої ери.

Сарматський меч

У липні 2016 року в селі Червоний маяк, що на Херсонщині, під час розкопок сарматського поховання знайшли римську кераміку. А ще прикраси з одягу і довгий залізний меч. Датують речі серединою ІІ століття нашої ери.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Розкопки поховання у селі Червоний маяк

Знайдені речі очищають, досліджують і, можливо, колись покажуть на виставці.

Житла з кісток мамонтів

У селі Гінці Полтавській в області археологи вже більше 10 років досліджують поселення давніх людей.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Залишки будівлі з кісток мамонта

Ці дослідження вчені називають унікальними через відкриті там житла з кісток мамонтів, яким 25 тисяч років.

Житла мають складну конструкцію. На Полтавщині є музей, де можна побачити знайдені артефакти. Цього року у Гінцях продовжували досліджувати житла з кісток мамонта.

Хрестик з перламутру

В околицях Києва розкопували давньоруське поселення Ходосівка-Рославське. Науковці дослідили приблизно півтисячі квадратних метрів територій.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Там знайшли натільний хрестик з перламутру, елементи костюму, прикраси, зброю, уламки посуду.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Бронзова шпилька з пташкою

Залишки будівель Київської Русі досліджували на Софіївській Борщагівці - там виявили бронзову шпильку із пташкою.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Хрестик із зображенням святого Бориса

В урочищі Феофанія вчені досліджували давньоруське городище - Звенигород Київський, про який згадувалося у літописі. Там відкрили залишки житлових споруд, снопосушарки і хрестик із зображенням святого Бориса, який тримає в руці храм.

На Подолі на Кирилівській вулиці цього року відкрили раннє слов'янське поселення VI-VII століття.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Підземелля у центрі Ніжина

У центрі Ніжина знайшли комплекс підземних споруд XVI-XVII століття площею понад 200 метрів квадратних.

Кам'янець активізувався

У 2016 році у Кам'янці-Подільському створили архітектурно-археологічну експедицію. За півроку роботи її представники встигли знайти першу металообробну майстерню трипільської культури у центрі Старого міста, найраніше кам'яне брукування міської площі в Україні - мощення Польського ринку із великих вапнякових плит, а також відкрити нову вежу, що входила до системи міських фортифікацій.

А ще знайшли майстерню з відливання гармат - стратегічний військовий об'єкт Речі Посполитої - і дослідили садибу XVIII століття, де зібрали цілу колекцію глиняних люльок та фаянсових турецьких чашок.

Автор фото, Pavlo Nechitaylo

Підпис до фото,

Схоже, такі люльки полюбляли у Кам'янці

Рівне розкопує палац

У 2016-му рівняни отримали відповідь на питання, де у їхньому місті стояв палац князів Любомирських, і що від нього залишилося - принаймні так стверджують у відділі культури і туризму.

Споруди остаточно зруйнували після ІІ Світової війни, але тепер міська влада хоче відновити їх. На місці розкопок виявили залишки оборонного рову і підпори палацу. Восени усе розкопане законсервували, аби у майбутньому продовжити роботи.

Окрім того, у центральному парку Рівного нещодавно провалився асфальт - на тому місці виявили прихований тунель, і зараз намагаються з'ясувати, куди він вів.

Автор фото, Oleksii Bukhalo

Підпис до фото,

У Рівному шукають, що лишилося від цього палацу

Дністровська експедиція

Українські археологічні дослідження, про які багато пишуть у європейських наукових виданнях, це доба палеоліту.

Автор фото, iananu.kiev.ua

Підпис до фото,

Розкопки на березі Дністра

У селі Непоротове на березі Дністра відкрили палеолітичну стоянку, якій приблизно 150 тисяч років. Там знайшли кам'яні знаряддя праці доби раннього палеоліту. Ними вичиняли шкури, полювали і обробляли дерево.

Дослідження проводили спільно з Кембриджським університетом і Королівським інститутом природничих наук Бельгії. З часом ці знахідки можна буде побачити у музеї інституту археології.

Чи має археологія колір? | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW

Наш співрозмовник, умовно назвемо його Віктором, воліє називати себе не "чорним археологом", а "пошуковцем". Для нього це заняття, як він каже – просто захоплення. Таких як він, за словами Віктора, в Україні сотні, а може й тисячі. Щоб пересвідчитися в цьому, достатньо зайти в Інтернет і подивитися, скільки є спеціалізованих форумів на тему любительської археології. Через інтернет і знайшов Віктор однодумців у власному місті, з якими ось уже два роки майже кожних вихідних виїжджає на розкопки:

Як багато почуттів, це складно передати словами, коли ти береш у руки річ, яку до тебе тримала людина сотні років тому. Від цієї людини вже не залишилось нічого, навіть спогадів, неясно, як звали цю людину, яка держала в руках цю річ, і от я її тримаю в руці і намагаюсь уявити, хто була ця людина, про що вона думала, чим вона жила“.

Віктор стверджує: за неписаним кодексом честі, у таких як він "пошуковців" існує табу на розкопування курганів чи будь-яких інших пам’яток археології. Водночас він підкреслює, що проводити продуктивні пошуки, не знаючи історії краю, неможливо. Не допоможе й куплений металошукач. А тому його захоплення – це ще й науковий пошук, який вимагає щирого інтересу й любові до історії. Про матеріальну вигоду не йдеться взагалі, запевняє Віктор:

„Насправді любительська археологія, це досить невдячне хобі, і міф про те, що так звані "чорні археологи" - це багаті такі напівкримінальні люди, які їздять на джипах, які збувають з-під поли скіфське золото, це міф, який придумали… ну, не знаю, мабуть, офіційні археологи придумали, щоб залякувати народ… Я можу сказати одне: що в мене жодного разу ще не було думки щось із своєї колекції продавати“.

За словами Віктора, якщо перевести знахідки у матеріальний еквівалент, то навряд чи знайдені монети або бронзові наконечники скіфських стріл відшкодують навіть десяту частину витрат, яких вимагає це хобі:

Я можу привести особисту таку статистику, що десь із сотні викопаних ямок у полі, може, в одній знайдеться щось цікаве, щось цінне особисто для мене, тому що для сторонньої людини це може бути просто якийсь старий непотріб, там якась стара мідна монета, таку монету можна на ринку знайти, купити за кілька гривень“.

Водночас, Віктор робить закид на адресу професійних археологів – каже, що в краєзнавчих музеях, незважаючи на археологічні розкопки, десятиліттями не оновлюються експозиції, а професіонали й самі не гребують торгівлею археологічними старожитностями:

…Ви спитайте, де ці знахідки, …у кращому разі вони осідають десь в запасниках музеїв, а у гіршому разі ті ж самі археологи… продають ці знахідки, частину знахідок.

Наприклад, горщик склеєний вони можуть виставити десь в музеї, в кращому випадку, а, наприклад, скіфську бронзу вони можуть продати тим же колекціонерам за грубі гроші, і такі випадки мені особисто відомі.

Вчений секретар Інституту археології Національної Академії наук України Олексій Корвін-Піотровський на такі закиди реагує бурхливо:

„Можна теоретично уявити, що якийсь нечистий на руку археолог торгує матеріалами… Він хто, і при чому тут археологія? Він просто – хто? – вор, ну і все! Це стосується археологів? Ні. Вори є всюди, як ми знаємо, по всій вертикалі нашої країни. Їх треба ловити, їх треба саджати”.

Корвін-Піотровський не йме віри, що людина просто так візьме лопату чи тим більше металошукач, піде в поле і почне копати. Він переконаний: "чорна археологія" – це виключно бізнес, кінцевою метою якого є перепродаж викопаних артефактів колекціонерам. Крім того, наголошує він, археологічні старожитності є втраченими для науки, як тільки їх торкнеться рука "чорного археолога":

"Предмет вже втратив – одразу - вже втратив до 50% своєї дійсної вартості, він випав із контексту археологічної пам’ятки. Більше того, я можу вас завірити: жоден з колекціонерів ніколи не скаже, що от ця річ у нього походить із села Ворошилівка, а ця з такого-то іншого села, а ця з такого-то. Він скаже: ні, я не знаю, це так, антикваріат”.

Нормальні археологи, за виразом Корвіна-Піотровського, паспортизують знахідки, публікують матеріали своїх досліджень, карти пам'яток. А ті, хто проводить незаконні розкопки, взагалі не гідні називатися археологами:

„Археологи працюють для держави, для її історії. Вони користуються певною методикою, певними теоретичними методичними розробками, як досліджується до сантиметрів. А що роблять ці грабіжники – витаскали, те що не подобається отут прямо в п’яти метрах в кущі скинули купою. Я це особисто бачив, я маю на увазі – результат їх діяльності”.

За словами вченого секретаря Інституту археології, в Україні працюють загалом понад три сотні офіційних археологічних експедицій. То ж якщо хтось хоче взяти участь в легальних археологічних розкопках, він може це зробити. Інша справа, що жоден предмет, викопаний в такій експедиції, її учасники не зможуть забрати собі – незалежно від того, аматори вони чи професіонали. Адже за законом, всі археологічні знахідки є державною власністю.

«В Україні є багато місць, де лопата археолога ще не бувала» — Платформа — "Науковий підхід"

9 лютого 2016

У своїй першій археологічній експедиції Юрій Болтрик – відомий скіфолог, історик, старший науковий співробітник й завідувач відділом Інституту Археології НАН України «Польовий комітет» – побував ще в шкільні роки. Далі – майже 50 років розкопок, що стали ґрунтом для 200 наукових статей, трьох монографій і посібника. Саме він завершив розкопки могили Огуз — найбільшої поховальної споруди Скіфії і розкопав найглибшу (16 м) культову підземну споруду Скіфії – Тащенак. В межах спецпроекту «Науковий підхід» вчений розповів Platfor.ma про будні і романтику розкопок, визначення віку пам’яток і найпопулярніші теми в археологів.

 

 

Про старі й нові розкопки

В Україні дійсно є багато місць, де лопата археолога ще не бувала, хоча й накопано вже чимало. Особливо цікавими й менш дослідженими є поселенські структури або давні селища, стоянки. Тим часом як поховальних пам’яток на Нижньому Дніпрі (нижче порогів по обидва боки річки) розкопано дуже багато, може, навіть занадто багато.

 

Скіфські поховальні пам’ятки дають престижні речі. Речі, які можна вивозити на виставки, що цікавлять багатьох, зроблені переважно з коштовних металів, а коштовні метали, особливо золото, – практично не псується. До того ж, на цих предметах є зображення сюжетних сцен, а вони можуть нести якусь крихту історичної інформації. Рідше зустрічаються написи, імена, або монограми. І всі ці загадки цікаво розплутувати, намагатись зрозуміти систему. Але, з іншого боку, коли для повноцінних розкопок будуть гроші, то археологи, мабуть, будуть по другому і по третьому колу досліджувати ті поховальні пам’ятки, які вже були розкопані. Тому що деякі з них дуже великі і повністю не досліджені.

 

Мабуть, найціннішою знахідкою, яку мені вдалося знайти, є велика золота ажурна пластина зі сценою полювання вершника на оленя з кургану №11 біля села Гюнівка під Запоріжжям, яку ми відкопали в 1976 року разом з Віталієм Отрощенком (тепер професором). Потім були численні коштовні знахідки з царського кургану Огуз, який я розкопував протягом трьох сезонів (1979 – 1981 рр.) Мої знахідки з цього кургану, як і попередня, зберігаються в Музеї історичних коштовностей України, інші ж передані до музеїв Запоріжжя, Мелітополя, Ромнів, Кіровограду.

 

Про кургани

В Україні засипали назад всього три кургани. Один з них – курган Огуз, я так і не досипав до повної висоти, але метрів дванадцять замість двадцяти там є. У будь-якому разі він вже не загубиться в степу.

 

Але є кургани, які копали ще дуже давно. Приміром, в 1795 році французи, гості графа Потоцького, розкопали курган Сорока. Курган був такий, що всі археологи про нього знають. Мабуть, це був найбільший курган України – він мав висоту метрів під сорок, якщо не більше. На жаль, інформації про знахідки з нього немає. Шукали поляки, шукали ми – намагалися знайти хоч якісь сліди. Єдине, що є: був такий Іван Фундуклей, київський генерал-губернатор, що написав книгу про давні городища і кургани, й згадав якраз цей курган. І сюжет про французів також фігурує: «Чотири французи з тачками, гості графа Потоцького, розкопали курган і насип пішов на греблю розташованої поруч річки Соб». Річка була цікава, до речі, – несла золотий пісок.

 

У Радянські часи деякі експедиції розкопували по сто курганів за сезон. А зараз з’явились вже більш досконалі засоби фіксації у вигляді цифрової техніки, різних варіантів GPS-навігаторів і таке інше. Тому можна гарно обіграти навіть більш-менш прості дослідження, не кажучи вже про ті потужні складні поховальні комплекси, які були раніше.

 

Про те, що потрібно знати, вирушаючи в експедицію

Класичне знаряддя археологів – ножички та щіточки. Але на палеолітичних пам’ятках використовують дуже делікатні інструменти: хто копає китайськими чи просто дерев’яними паличками, хто пластиковими ножичками. Варто слідкувати, щоб метал не торкався давньої органіки у знахідках. Тому що потім, якщо проводитимуться подальші дослідження, буде зайвий фон, і під час ретельних досліджень він заважатиме. Копати потрібно небагато, але дуже ретельно і неквапливо.

 

Іноземців дуже жахало, що в часи СРСР ми копали кургани технікою. Але наші археологи вже так набили руку, що, копаючи навіть бульдозерами, майже нічого не втрачали, і їм треба було тільки дивитися під ніж бульдозера. Хоча, звичайно, я б із задоволенням копав би руками, не поспішаючи, тихенько, тачками, невеликими дозами забирав би той ґрунт – так можна отримати більше інформації. Але все одно картинка була більш-менш зрозуміла, оскільки робилися вертикальні стінки, які потім зачищалися. Головне, щоб там була стратиграфія, тобто видно було, що і як лежить, будова кургану.

 

 

Більшість археологів звикли, що ми копаємо тільки до материку, тобто до жовтої глини, а далі – це вже не наше. Тим часом археологи, які займаються добою каменю, – до певної міри вже як біологи працюють, знаючи про глибинні шари. Материкові жовті глини утворювалися ще з часів льодовиків, і навіть під ними знаходять «крем’яхи» – кремінні знаряддя. Так от на Кіровоградщині професор Леонід Залізняк знаходить пам’ятки, яким 30-40 тисяч років – це верхній палеоліт. А на Дністрі нещодавно знайшли пам’ятки, яким 300-400 тисяч років.

 

Слід зауважити, що переважна більшість археологів потрапляють в професію приваблені романтикою експедиції – поле, ліс, весняний степ, гори, печери, потім намети, вечірні багаття тощо. Менша частина йде від свідомого бажання занурюватись в старожитності, щось шукати, розгадувати та знаходити. Але паралельно з цим приходить усвідомлення, що працювати і жити доводиться часто в умовах дискомфорту, терпіти довгі дощі, а то й сніг, і при цьому все одно робити свою справу.

 

Про  новітні засоби

Зараз теж є, що копати. Скажімо, Трипілля на Черкащині копають на ґрантах – з німецькими й англійськими партнерами, які завозять сюди свої машини, схожі на наші сівалки. За допомогою автомобіля тягнуть такий складний прилад, що як своєрідний рентген сканує поверхню, під якою розташована трипільська площадка з вмістом обпаленої глини. Коли обпалюється глина, там є залізо у мікроскопічному вигляді, і вироби, які запікаються, стають магнітними. І оце магнітне поле вимальовує археологам контури того майданчика.

 

До речі, зараз є виставка в Археологічному музеї, де хлопці експонують речі, які були знайдені саме за допомогою магнітної розвідки: майстерню IV-VІІ ст., в якій варили скло. В цій майстерні виготовляли скло, яким забезпечували майже все Середнє Придністров’я. На жаль, у нас не вистачило фінансової потуги на такі дослідження. Але і ми копаємо разом з Познанським університетом Северинівське городище скіфського часу біля Жмеринки. А ще є електророзвідка, що найкраще взаємодіє із сирою землею, і завдяки якій можна виявити аномалії. Таким чином шукають залишки житлових споруд.

 

Про найпопулярніші теми

В Україні найбільш пріорітетний напрямок – це Трипільска археологія, вивчення культури Трипілля-Кукутені, що датується VI—III тис. до н.е. Попри те, що дехто намагається називати їх протомістами, це великі села з концетричним плануванням, на багато гектарів завширшки. В центрі вільне місце, потім розміщені кілька кіл жител. Житла, до речі, мають опалювану підлогу, гарну кераміку. Знаходять горни, в яких ту кераміку робили. А зовнішнє коло – суто для землеробства (щоб ближче було йти до своїх ланів).

 

Насправді трипільці нам ніякі не родичі, хоч існує безліч міфів від «професійних» українців. Наприклад, у Румунії теж була подібна культура - Кукутені. Швидше, українці – нащадки трипільців у культурному плані, їхня цивілізація прийшла до нас через треті-четверті, а, може, двадцяті руки. Але, звичайно, треба пишатися тим Трипіллям. Воно цікаве, кераміка там гарно зроблена, її приємно брати в руки, на відміну від грубезної ранньослов’янської.

 

Не слід забувати і про добу палеоліту. Зайдіть у Національний науково-природничий музей у Києві, де на другому поверсі стоїть велике житло, зроблене з кісток мамонта, яке розкопав Іван Підоплічко. І таких жител в Україні, мабуть, ще чимало є. І це теж можна досліджувати. Це смуга, скажімо, між Каневом і Черкасами по обидва боки від Дніпра. На правому березі це село Межиріч, а на лівому – Добраничівка біля Яготина, де були розкопані такі житла. Тобто, теж така цікава сфера, яка зараз взагалі підзабута. Але це все – спадок, і можна починати звідси, від цих хат з мамонтів. До речі, там роботи вистачить і для палеонтологів.

 

Вартує уваги античний час. Це час виходу на наших землях на історичну арену скіфів, а ті в свою чергу цікаві своїми культурними та торгівельними зв’язками з греками. Звичайно, Давня Русь. Останнім часом між Давньою Руссю і скіфами все виразніше вимальовуються сармати і багато інших кочових народів, які хоч і залишили по собі менше пам’яток, але серед них чимало цікавих. Зараз є цікава сфера давніх городищ. Деякі городища стоять в таких зручних центральних місцях, де життя існувало за часів Трипілля, потім була пауза, далі скіфський час – життя знов продовжилося, потім там же чи поруч – з’являються давньоруські споруди.

 

Про визначення віку

Раніше вважали: археологія починається там, куди не дістають писемні джерела. З іншого боку, тим скіфи і цікаві, що ми про них багато чого знаємо завдяки Геродоту. Та вже після його смерті інформація надходить шматочками, і більш цілісну картину можна змалювати тільки разом зі здобутками археології. Наприклад, знайдені амфори плюс інший грецький побутовий посуд побічно свідчать про дати тієї чи іншої пам’ятки. Є великі книжки з безліччю таблиць та малюнків кераміки з афінської Агори, за яким можна визначити близький вік подібної знахідки на наших теренах. Хоча більшість археологів-античників уже не дивляться в ці матеріали – і визначають дату керамічних артефактів зі свого досвіду.

 

А ще є радіовуглецеве датування – метод, що базується на тому, що будь-який живий організм, поки він взаємодіє з навколишнім середовищем, накопичує радіоактивний ізотоп С14. Коли припиняється життя, припиняється обмін організму з середовищем, і починається напіврозпад цього вуглецю. На спеціальних установках вимірюють те, скільки там залишилося цього ізотопу, і за цим визначають вік певної знахідки (період напіврозпаду становить понад 5,7 тис. років).

 

 

Мотором київської школи радіовуглицевого датування був Микола Ковалюк, зараз генерує ідеї Анатолій Скрипкін. На теренах України цей метод використовується з 1970-тих років. Але не було таких точних приладів, як зараз, і похибка становила 50-100 років, а то більше. Зараз достовірність визначення вища, і похибка складає 10-15 років. Хоча багато археологів скептично до цього ставляться.

 

Але цей метод досить дорогий, і не по кишені широкому загалу українських науковців. Один аналіз вартує близько 60 доларів, а для релевантності досліджень потрібно хоча б 30-40, а краще 100 аналізів з декількох речей, щоб була вибірка. Сам науковець стільки вже не потягне, звичайно.

 

Про ниточки наукових напрацювань

Багатьох українських довоєнних археологів знищили. Скажімо, Микола Макаренко, який був на вістрі скіфської археології (та й на вістрі багатьох інших напрямків), розкопав Мордвинівський курган під Каховкою, і, якби продовжував жити, то передав би те, що знав, наступним поколінням. А його просто вбили, і ниточка наукового досвіду, наукового напрацювання обірвалася… 20 років після нього ніхто не копав.

 

А потім Олексій Тереножкін, росіянин, який приїхав сюди, створив київську школу археологів, багато до чого змушений був доходити сам. Перший курган із коштовними знахідками – Мелітопольський  – він розкопав 1954 року. Тоді ми не знали ще багато чого, і мали дізнаватись про все вже в ході досліджень, як ті земські лікарі – так багато різали курганів, що з часом розуміли, як краще це треба робити.

 

Після розпаду Радянського Союзу зникла шизофренія з секретністю. Адже раніше більшість археологів працювало практично всліпу, не маючи карт. У нас випадково, ще від попередників, залишились довоєнні топографічні карти Приазов’я, і по них набагато легше було працювати. Тим більше, на картах Радянського Союзу, які можна було придбати в магазині, свідомо були «зсунуті» села або замінені назви… У Радянському Союзі так виражалася манія переслідування. Щоб ніхто заколоту не зробив. Вносилися такі похибки, які мали ту карту зробити «безпечною».

 

Але зараз є давні карти, в інтернеті можна скачати трьохверстки (так звані карти Шуберта) і навіть двохверстки, зараз доступні космічні знімки. І коли це все до купи зводиться, то і тут, уже на рівні реконструкції давнього простору, можна побачити загальну картину.

 

Про скіфське золото

Якщо повернеться Крим до України, то і золото з Нідерландів повернеться також. З одного боку, пам’ятка має лежати біля місць, де її знайшли. Але, з іншого боку, за чиї гроші воно розкопане? За українські. Я, до речі, бачив те золото в Бонні під час конференції, поки воно ще не переїхало до голландців. І вже тоді кримські археологи якісь були «наїжачені» – в січні 2014-го року, коли Майдан горів. 

 

 

Зараз із частиною кримських науковців я спілкуюся. Деякі приїздять, деякі, як в старі часи, навіть надсилають нам інформацію сюди, в Київ, про те, що вони зробили в Криму. Хоча таких одиниці. До того ж, це етнічні росіяни. Знову-таки, ті росіяни, які були інкорпоровані в Європу, які стажувалися там – вони на все дивляться іншими очима. Ті, які цього не мали, – вони поповнюють «русскій мір».

 

Про потенціал науки

Зараз потенціал Академії наук України такий, що він зможе підняти економіку всієї держави. Літак Ан-178, який зараз зробив завод ім. Антонова – зручний, легкий – там багато чого напрацьовано науковцями академії наук. І потім, українці взагалі не найдурніші люди на планеті. Багато чого ми самі можемо зробити.

 

Така структура, як Інститут археології, державі дуже потрібна. Тим більше, що багато вже чого напрацьовано. В нас хоч є свій маленький науково-природничий музей. Він за своїм начинням, звичайно, вартий більш розкішних приміщень. Колись мріяли, що як створять Мистецький арсенал, то, можливо, деякі  приміщення можна було б залишити для наповнення нашими колекціями. Звичайно, це не Лувр і не Ермітаж, але свій потужний національний музей можна було би зробити. 

 

Фото – Євгенія Люлько.

Книга «Сірі археологи» – Влад Якушев, Андрій Лотоцький, купити за ціною 160.00 на YAKABOO: 978-617-7606-27-6

Сірі археологи

Влада Якушева можна знати за книгою «Карателі», яка була про війну. Але ось в цій книзі, яку написано Владом та його "кумом і другом по лопаті"- Андрієм Лотоцьким, є спроба вийти одного з авторів за межі воєнної тематики і довести, що військові можуть писати книги не тільки про війну і не менш цікаві, а в пана Андрія, якщо не помиляюсь, це письменницький дебют, і здається досить вдалий.
Слухайте, я давно не читала такої цікавої книги! Я серйозно, це таке цікаве відчуття… це неначе ти одночасно повернулась у дитинство, коли читаєш якусь цікаву пригодницьку книгу, але й ти залишаєшся дорослим, якому неймовірно цікаво «читати/копати» разом із героями книг. Що ж тут цікавого? Якщо чесно я не знаю… Але мені здається, що коли людина розповідає про своє захоплення чи хобі з любов’ю, то якраз виходить ось така книга.
Цікава і пригодницька. Так-так, копання землі може бути пригодницьким…
По-перше все дуже легко написано, по-друге з гумором, іронічним і навіть трохи саркастичним. Всі пригоди, викладені в 19 історіях та на 227 сторінках в мене викликали посмішку. А ще ця книга певною мірою дає знання з історії. Кожна історія це маленькі, в ігровій формі, сюжети з життя двох друзів, які одного разу вирішили, що рибалка це нудно і чи не спробувати інше хобі… Про поїздки на коп і про кожну знахідку автори в розмові між собою, що ж вони таки знайшли, дають факт з історії коли, де, звідки і для чого ця річ. Особисто мені давно так не було цікаво дізнаватись якісь факти з історії чи взагалі про знайдені речі, навіть якщо це звичайний радіатор чи засіб для ловлі риби. І це ще не все: про знахідки автори написали невеликі художньо-історичні оповіданні про той чи інший знайдений артефакт. Це унікальне поєднання історії, пригод, художньої і одночасно невигаданих історій з життя.
Це веселі та іронічні історії двох копачів старовини, тобто «сірих археологів». Так, вам не почулось саме «сірих», а не «чорних». Тобто: «людей, які шукають скарб із дотримуванням чинного законодавства України. Принципово – не копати у заборонених місцях, не шукати у курганах та могилах, не продавати знайдене за кордон, прибирати сміття з території де ведуть пошуки. Кошти виручені з артефактів витрачають на благодійність, та використовують як ресурс для продовження пошуків». Отже ці хлопці зовсім не «чорні археологи» і вони не шкодять, хоча б про це трохи в книзі треба трошки більше написати, бо мої друзі-історики трохи з сумнівом поглядають на цю книгу, хоча я їм дуже раджу її прочитати.
Мені сподобалось, як Оксана Савчук написала в своєму відгуку: «Що можна знайти під час копу? Монети, гільзи, патрони, медалі, гудзики, кокарди, амулети і навіть трактор.
Прокачати свої знання з історії та й взагалі розширити кругозір: чому не роблять дзвони із срібла? що таке енколпіон та кацея? чому рядянські монети 1947 року і 1958 років випуску великих грошей коштують? хто такі поліщуки?
Дізнатися, що в смт. Клевань в Рівненській обл., є не тільки тунель кохання і клеванський замок, а й хороший шпиталь для військових.»
І дійсно ти починаєш трохи занотовувати, щоб дізнатись, Або наприклад були цікаві навіть такі на перший погляд знані і може й незначні речі: як працює металошукач, або як очистити знахідку, або, що назбирати старий метал і здати, то можна трохи окупити бензин. А ще це дійсно цікаве хобі, щоб вивчати історію, потрапляти в цікаві і не дуже ситуації, але виходити з них з гумором.
Мені дійсно хотілося б щоб книга набула такої популярності, коли з’явились би послідовники сірих археологів, які б щось знаходили і теж писали історії, книги, дарували музеям або витрачали кошти на благодійність. Герої книги, хороший приклад щоб зайнятись чимось корисним і не шкідливим. Звичайно вони не взірець, бо це люди такі ж як і ми і мають свої вади, а хто не без них. Але вони хороший приклад для того чим зайнятись окрім як бухати та скаржитись на владу. Вони й самі по суті з нами вивчають історію по ходу книги і роблять хороші справи.
Мене справді дивує, що книги нема на полицях Книгарня "Є", Буква та інших.
Є ще один цікавий нюанс у видавництві Діпа, ну нема нецікавих книги, вони просто їх не видають.
А єдиний недолік цієї книги- це м’яка обкладинка, зіпсується через кількість охочих прочитати)))) І я точно чекатиму на другий та третій том!
Ой, а ще я забула сказати про Земляного Дєда і те що герої шанувальники гри "Сталкер" і до кожної глави там є цікаві цитати сталкерської мудрості ;)!

Теннесси 4 меня -

Археологи - это ученые, изучающие людей и культуры.

Они изучают артефакты, найденные в земле, чтобы узнать, как люди жили в прошлом. Они не геологи (изучающие горные породы и минералы) или палеонтологи (изучающие динозавров). Они антропологи, изучающие предметы, которые использовались или изменялись людьми.

Сегодня археологам приходится поступать в институт, чтобы изучать свое ремесло.Раньше, когда не было курсов археологических вузов, они учились самостоятельно. Одним из самых известных американских археологов был президент Томас Джефферсон.

Джефферсона иногда называют «отцом американской археологии». Он был очарован индейцами и разработал методический подход к раскопкам. Вместо того, чтобы наугад рыть индейский курган, пока что-то не было найдено, Джефферсон вырезал из кургана клин, чтобы увидеть, как кости и артефакты связаны друг с другом.

Еще одна важная вещь, которую сделал Джефферсон, - это вел подробные записи и рисунки всего, что он нашел. Эта методология установила стандарт для археологических раскопок.

Как работают археологи

Археологи исследуют территорию перед тем, как начать какие-либо работы на этом месте. Они проверит, проводились ли какие-либо предыдущие археологические исследования в этом районе. Карты и исторические документы также являются ценными способами сбора информации.

Затем археолог проведет исследование участка. Сканирование земли и отметка флагом областей, на которых могут быть артефакты, помогают археологу решить, куда следует направить тестовый образец. Любые артефакты на поверхности земли сначала подбираются и сохраняются в том месте, где они были найдены. Небольшие замеры с помощью лопаты также используются для определения вероятного местоположения площадки.

Затем археологи проводят раскопки в контролируемых, отмеренных единицах. Они просеивают всю землю, которую выкапывают, через небольшой экран, чтобы никакие артефакты не терялись.Это позволяет им с научной точки зрения отслеживать все артефакты и информацию, которую они собирают.

После завершения раскопок археологи анализируют все, что они нашли, и делают выводы на основе этих данных.

Вот еще несколько методов, используемых археологами при изучении памятника:

Ground Penetrating Radar (GPR) - GPR создает изображения того, что находится под поверхностью, посылая радиолокационные импульсы в землю. Это способ археологов изучать территорию, не раскапывая и не разрушая ее.

Датирование по углероду 14 - Датирование по C-14 - это метод, используемый для проверки датировки определенных объектов. Все живые существа, включая дерево, содержат элемент, называемый углеродом, и небольшой процент этого углерода составляет радиоактивный углерод. Со временем этот радиоактивный углерод распадется. Ученые называют возраст чего-либо, исследуя скорость радиоуглеродного распада, обнаруженного в остатках живых существ, найденных на археологических раскопках.

Обломки - Некоторые материалы, найденные на археологических раскопках, настолько малы, что нуждаются в специальном тесте, чтобы отделить их от грязи.Пыльца и семена, например, будут проходить прямо через экраны, используемые для проверки грязи на предмет артефактов. Резервуары флотации используются для «всплытия» этих частиц наверх и сбора для специального анализа.

Подводная археология - это раздел археологии, изучающий объекты, находящиеся под водой. Археологи, обученные подводному плаванию с аквалангом, изучают затонувшие корабли, остатки построек и другие подводные артефакты, чтобы больше узнать о прошлых народах и культурах.

Изображение предоставлено:

  • Фотография рабочей бригады .Эта фотография была сделана в 1936 году в округе Гамильтон, штат Теннесси. На нем изображены копающие рабочие. Музей Фрэнка Х. МакКланга
  • Фотография рабочих на раскопках архаического памятника . Это фото было сделано в 1941 году в округе Бентон, штат Теннесси. Музей Фрэнка Х. МакКланга
  • Фотография, на которой изображена команда с места , раскопки на острове Файнс. Эта фотография была сделана в 1935 году в округе Джефферсон, штат Теннесси. На нем изображены рабочие, осматривающие яму, а смотритель парка.Музей Фрэнка Х. МакКланга
  • Фотография исследователя археологии Университета Теннесси . Эта фотография была сделана в Восточном Теннесси на ферме UT Cherokee. На нем изображен исследователь, стоящий на коленях внутри ямы и бросающий камень в ведро. Рядом с ним разбросано несколько инструментов. Фото любезно предоставлено Майклом Патриком, Knoxville News Sentinel

археология | Национальное географическое общество

Археология - это исследование человеческого прошлого с использованием материальных останков.Это могут быть любые объекты, созданные, измененные или использованные людьми.

Переносные останки обычно называют артефактами. Артефакты включают инструменты, одежду и украшения. Непереносимые останки, такие как пирамиды или отверстия в столбах, называются элементами.

Археологи используют артефакты и особенности, чтобы узнать, как люди жили в определенные времена и в определенных местах. Они хотят знать, какова была повседневная жизнь этих людей, как ими управляли, как они взаимодействовали друг с другом и во что они верили и ценили.

Иногда артефакты и особенности являются единственными подсказками о древнем сообществе или цивилизации. Доисторические цивилизации не оставили письменных свидетельств, поэтому мы не можем читать о них.

Понимание того, почему древние культуры построили гигантские каменные круги, например, в Стоунхендже, Англия, остается сложной задачей через 5000 лет после возведения первых монолитов. Археологи, изучающие Стоунхендж, не имеют древних рукописей, чтобы рассказать им, как культуры использовали эту особенность.Они полагаются на сами огромные камни - на то, как они устроены, и на то, как это место развивалось с течением времени.

Большинство культур с системами письма оставляют письменные записи, с которыми археологи консультируются и изучают. Некоторые из наиболее ценных письменных документов - это предметы повседневного обихода, например списки покупок и налоговые формы. Латинский язык, язык древнего Рима, помогает археологам понимать артефакты и особенности, обнаруженные в некоторых частях Римской империи. Использование латыни показывает, насколько далеко простиралось влияние империи, а сами записи могут рассказать археологам, какие продукты были доступны в том или ином районе, сколько они стоили и какие здания принадлежали семьям или предприятиям.

Многие древние цивилизации обладали сложными системами письма, над расшифровкой которых все еще работают археологи и лингвисты. Письменная система языка майя, например, оставалась загадкой для ученых до 20 века. Майя были одной из самых могущественных доколумбовых цивилизаций в Северной Америке, и их центральноамериканские храмы и рукописи украшены набором квадратных глифов или символов. Ряд кругов и линий представляет числа.

Расшифровав письменность майя, археологи смогли проследить происхождение королей майя и наметить развитие их календаря и сельскохозяйственных сезонов.Понимание основ системы письма майя помогает археологам понять, как функционировала культура майя - как ими управляли, как они вели торговлю с одними соседями и воевали с другими, что ели и каким богам поклонялись.

По мере того, как археологи становятся более беглыми в письменности майя, они каждый день делают новые открытия о культуре. Сегодня некоторые археологи работают с лингвистами и поэтами, чтобы сохранить когда-то утерянный язык майя.

История археологии

Слово «археология» происходит от греческого слова «архайос», что означает «древний».«Хотя некоторые археологи изучают живые культуры, большинство археологов интересуются далеким прошлым.

Люди раскапывали памятники и собирали артефакты тысячелетиями. Часто эти люди были не учеными, а мародерами и грабителями могил, стремившимися заработать деньги или собрать свои личные коллекции.

Например, грабители могил грабят великолепные гробницы Египта со времен постройки пирамид. В Древнем Египте ограбление могил было настолько распространенным преступлением, что во многих гробницах были скрытые камеры, в которых семья умерших хранила сокровища.

В Египте в середине 1800-х годов египтянин в поисках пропавшего козла наткнулся на гробницу фараона Рамзеса I. (Многие археологи сомневаются в этой истории и говорят, что грабители могил, действуя организованной группой, обычно исследовали и разграбили множество гробниц. в этом районе.) Рамзес I правил в течение короткого времени в 1290-х годах до нашей эры. Помимо тела фараона, в гробнице хранились такие артефакты, как керамика, картины и скульптуры. Мужчина продал мумии и артефакты из гробницы любому, кто заплатит.

Мумия Рамзеса I оказалась в музее в Ниагарском водопаде, Онтарио, Канада, где она оставалась до закрытия музея в 1999 году. Канадский музей продал египетскую коллекцию музею Майкла Карлоса в Атланте, штат Джорджия, который подтвердили королевский статус мумии с помощью компьютерных томографов, рентгеновских лучей, радиоуглеродного датирования, компьютерной визуализации и других методов. Рамзес I был возвращен в Египет в 2003 году.

Одна из самых известных археологических находок - гробница фараона Тутанхамона, также известного как Тутанхамон.В отличие от многих других египетских гробниц, грабители могил никогда не обнаруживали царя Тутанхамона. Его место упокоения лежало нетронутым в течение тысяч лет, пока оно не было обнаружено в 1922 году. Помимо мумий Тутанхамона и его семьи, в гробнице было около 5000 артефактов.

Многие ранние археологи служили армиям захватчиков. Когда генерал Наполеон Бонапарт из Франции успешно вторгся в Египет в 1798 году, он пригласил художников, археологов и историков, чтобы задокументировать это завоевание. Войска Наполеона увезли домой сотни тонн египетских артефактов: колонны, гробы, каменные скрижали, монументальные статуи.Сегодня эти египетские древности занимают целые этажи Лувра в Париже, Франция.

Некоторые археологи того времени были богатыми авантюристами, исследователями и торговцами. Эти археологи-любители часто проявляли искренний интерес к культуре и артефактам, которые они изучали. Однако их работу часто рассматривают как пример колониализма и эксплуатации. Так называемые мраморы Элгина являются примером этого противоречия.

В 1801 году Греция была захвачена Османской империей.Посол Великобритании в Османской империи лорд Элгин получил разрешение убрать половину скульптур со знаменитого Афинского Акрополя в Греции. Эти мраморные скульптуры были частью таких зданий, как Парфенон. Лорд Элгин утверждал, что хотел защитить ценные скульптуры от повреждений, вызванных конфликтом между греками и османами.

С тех пор правительство Греции лоббирует возвращение мрамора Элгин. Большинство греков рассматривают скульптуры как часть своего культурного наследия.Греция несколько раз прерывала дипломатические отношения с Соединенным Королевством, требуя вернуть скульптуры, которые остаются в Британском музее в Лондоне.

Со временем археология превратилась в более систематическую дисциплину. Ученые начали использовать стандартные меры и весы, а также другие формализованные методы для записи и удаления артефактов. Требовались подробные чертежи и чертежи всей раскопки, а также отдельных частей. Археологи начали работать с классиками, историками и лингвистами, чтобы создать единую картину прошлого.

В 20 веке археологи начали переоценивать их влияние на культуры и окружающую среду, в которых они проводят раскопки. Сегодня в большинстве стран археологические останки становятся собственностью той страны, где они были найдены, независимо от того, кто их нашел. Египет, например, изобилует археологическими памятниками, спонсируемыми американскими университетами. Эти команды должны получить разрешение от египетского правительства на раскопки на этих участках, и все артефакты станут собственностью Египта.

Дисциплины археологии

Археология основана на научных методах.Археологи задают вопросы и разрабатывают гипотезы. Они используют доказательства, чтобы выбрать место для раскопок, а затем используют научные методы отбора проб, чтобы выбрать, где на участке копать. Они наблюдают, записывают, классифицируют и интерпретируют то, что находят. Затем они делятся своими результатами с другими учеными и общественностью.

Подводные археологи изучают материалы на дне озер, рек и океанов. Подводная археология охватывает любые доисторические и исторические периоды и почти все дисциплины, такие как археология.Артефакты и особенности просто погружены в воду.

Артефакты, изученные подводными археологами, могут быть остатками кораблекрушения. В 1985 году местный исследователь National Geographic доктор Роберт Баллард помог найти место крушения RMS Titanic , затонувшего в Северной Атлантике в 1912 году, в результате чего погибло около 1500 человек. Баллард и другие ученые использовали гидролокатор, чтобы определить местонахождение затонувшего судна, которое было потеряно с тех пор, как затонул океанский лайнер. Изучая Титаник с помощью камер с дистанционным управлением, Баллард и его команда обнаружили факты о кораблекрушении (например, тот факт, что корабль разбился на две большие части при затоплении), а также сотни артефактов, таких как мебель, осветительные приборы и т. Д. и детские игрушки.

Однако подводная археология - это не только кораблекрушения. Эти места включают охотничьи лагеря на континентальном шельфе Мексиканского залива и части древнего города Александрии, Египет, затопленные из-за землетрясений и повышения уровня моря.

Эта базовая структура охватывает множество различных дисциплин или областей исследования в археологии.

Доисторическая и историческая археология
Археология состоит из двух основных дисциплин: доисторической археологии и исторической археологии.Внутри этих групп есть субдисциплины, основанные на изучаемом периоде времени, изучаемой цивилизации или типах изучаемых артефактов и особенностей.

Доисторическая археология изучает цивилизации, в которых письменность не развивалась. Артефакты этих обществ могут дать нам единственную информацию об их жизни. Например, археологи, изучающие народ Хлодвига, имеют только наконечники стрел, называемые остриями снарядов, и каменные орудия в качестве артефактов. Уникальные метательные точки были впервые обнаружены в Кловисе, штат Нью-Мексико, в Соединенных Штатах, и культура была названа в честь города.Так называемые точки Хлодвига устанавливают народ Хлодвига как одного из первых жителей Северной Америки. Археологи датируют точки Хлодвига примерно 13000 лет назад.

Разделом доисторической археологии является палеопатология. Палеопатология - это изучение болезней в древних культурах. (Палеопатология также является разделом исторической археологии.) Палеопатологи могут исследовать наличие определенных заболеваний, в каких областях не было определенных болезней и как различные сообщества отреагировали на болезнь.Изучая историю болезни, палеопатологи могут внести свой вклад в понимание того, как прогрессируют современные болезни. Палеопатологи также могут найти подсказки об общем состоянии здоровья людей. Например, изучая зубы древних людей, палеопатологи могут определить, какую пищу они ели, как часто ели и какие питательные вещества содержались в этих продуктах.

Историческая археология включает письменные записи в археологические исследования. Один из самых известных примеров исторической археологии - открытие и расшифровка Розеттского камня.Розеттский камень - это большая мраморная плита, обнаруженная французскими археологами в 1799 году недалеко от Рашида в Египте. Она стала важным инструментом исторической археологии.

На камне начертано указание от имени фараона Птолемея V. Указ был написан и высечен на камне на трех языках: иероглифическом, демотическом и греческом. Иероглифы - это изображения-символы, которые использовались в официальных документах в Древнем Египте. Демотика - это неформальный шрифт Древнего Египта. До открытия Розеттского камня египтологи не понимали иероглифов или демотики.Однако они могли понимать по-гречески. Используя греческую часть Розеттского камня, археологи и лингвисты смогли перевести текст и расшифровать иероглифы. Эти знания во многом способствовали нашему пониманию истории Египта.

Историческая археология участвует во многих дисциплинах, включая религиоведение. Свитки Мертвого моря, например, представляют собой собрание около 900 документов. Плотно свернутый пергамент и другие листы для письма были найдены между 1947 и 1956 годами в 11 пещерах недалеко от Кумрана на Западном берегу Мертвого моря.Среди свитков есть тексты из еврейской Библии, написанные на иврите, арамейском и греческом языках.

Свитки Мертвого моря - это самые старые из когда-либо обнаруженных библейских текстов, датируемые периодом с третьего века до нашей эры до первого века нашей эры. Свитки также содержат тексты, псалмы и пророчества, которых нет в сегодняшней Библии. Открытие свитков расширило наши знания о развитии иудаизма и христианства.

Разделом исторической археологии является промышленная археология.Промышленные археологи изучают материалы, которые были созданы или использовались после промышленной революции 1700-х и 1800-х годов. Промышленная революция была самой сильной в Западной Европе и Северной Америке, поэтому большинство промышленных археологов изучают найденные там артефакты.

Одно из самых важных мест для промышленных археологов - ущелье Айронбридж в Шропшире, Англия. Река Северн протекает через ущелье, и во время промышленной революции она позволяла транспортировать сырье, такое как уголь, известняк и железо.Фактически, здесь через Северн проходит первый в мире железный мост. Изучая артефакты и особенности (например, железный мост), промышленные археологи могут проследить экономическое развитие региона по мере перехода от сельского хозяйства к производству и торговле.

Другие дисциплины
Этноархеологи изучают, как люди сегодня используют и организуют предметы. Они используют эти знания, чтобы понять, как люди использовали инструменты в прошлом. Например, археологи, исследующие древнюю культуру сан в южной части Африки, изучают способ функционирования современной культуры сан.До середины 20-го века сан вели кочевой образ жизни, основанный на охоте и собирательстве. Хотя культура сан значительно эволюционировала, археологи, изучающие орудия труда современных сан, все еще могли изучать, как древние сан выслеживали и охотились на животных и собирали местные растения.

Археологи-экологи помогают нам понять условия окружающей среды, которые влияли на людей в прошлом. Иногда экологическую археологию называют палеоэкологией человека. Археологи-экологи обнаружили, что распространение народа такуара / итараре на бразильском нагорье тесно связано с распространением там вечнозеленого леса.Лес рос по мере того, как климат становился более влажным. Поскольку лес предоставил людям Такуара / Итараре больше ресурсов (древесина, а также растения и животные, которые зависели от вечнозеленых деревьев), они смогли расширить свою территорию.

Археологи-экспериментаторы копируют методы и процессы, которые люди использовали для создания или использования предметов в прошлом. Часто воссоздание древней мастерской или дома помогает археологам-экспериментаторам понять процесс или метод, используемый древними людьми для создания объектов или артефактов.Один из самых известных примеров экспериментальной археологии - Kon-Tiki , большой плот, построенный норвежским исследователем Туром Хейердалом. В 1947 году Хейердал направил судно Kon-Tiki из Южной Америки в Полинезию, чтобы показать, что древние мореплаватели с такими же инструментами и технологиями могли перемещаться по обширному Тихому океану.

Судебные археологи иногда работают с генетиками, чтобы подтвердить или поставить под сомнение доказательства ДНК. Чаще раскапывают останки жертв убийств или геноцида в зонах конфликтов.Например, судебная археология важна для понимания «полей смерти» в Камбодже. Поля смерти - это места массовых захоронений тысяч жертв режима красных кхмеров 1970-х годов. После падения красных кхмеров судебные археологи изучили останки тел на Полях смерти, выяснив, как и когда они умерли. Судебно-археологи помогли установить, что красные кхмеры использовали голод и переутомление, а также прямые убийства, чтобы заставить замолчать противников режима.

Археологи, работающие в области управления культурными ресурсами, помогают оценить и сохранить останки на участках, где запланировано строительство. Археологи, работающие в качестве менеджеров культурных ресурсов, часто сотрудничают с местными органами власти, чтобы сбалансировать инфраструктуру и коммерческие потребности сообщества с историческими и культурными интересами, представленными артефактами и особенностями, найденными на строительных площадках.

Где копать?

Большинство археологических раскопок требует раскопок.Ветры и наводнения переносят песок, пыль и почву, оседая на заброшенных объектах и ​​артефактах. Эти отложения со временем накапливаются, погребая останки. Иногда катастрофы, такие как извержения вулканов, ускоряют этот процесс захоронения. В местах, где земля была вырезана, например, в Гранд-Каньоне в американском штате Аризона, вы действительно можете увидеть слои почвы, которые создавались веками, как слои торта.

Города и сообщества также имеют тенденцию строиться слоями.Рим, Италия, был городским центром на протяжении тысячелетий. Улицы центра Рима сегодня на несколько метров выше, чем они были во времена Юлия Цезаря. Веками римляне построили его - средневековый дом поверх старинного дома, современный дом поверх средневекового дома.

Создание места для раскопок в жилом районе может быть очень сложным процессом. Мало того, что жители этого района испытывают неудобства, археологи не знают, что они могут найти. Например, археологам, которые ищут древнюю римскую крепость, возможно, придется сначала раскопать пекарню эпохи Возрождения и средневековую больницу.

Поскольку большинство артефактов находится под землей, ученые разработали методы, которые помогают им определить, где им следует копать. Иногда они выбирают сайты, основанные на старых мифах и рассказах о том, где жили люди или где происходили события. Древний город Троя, описанный греческим поэтом Гомером еще в 1190 г. до н.э., считался произведением фантастики. Эпическая поэма Гомера Илиада была названа в честь Трои, которую греки знали как Илион. Используя в качестве ориентира Илиаду , немецкий археолог-любитель Генрих Шлиман обнаружил руины города недалеко от города Хисарлык, Турция, в 1870 году.Находка Шлимана помогла предоставить доказательства того, что Троянская война могла действительно иметь место и что древние рукописи могут быть основаны на фактах.

Иногда археологи используют исторические карты, чтобы найти древние артефакты. В 1973 году, например, археологи использовали исторические карты и современные технологии, чтобы найти место крушения USS Monitor , броненосного корабля, который использовался Союзом во время гражданской войны. Монитор Monitor затонул во время шторма у побережья мыса Хаттерас, Северная Каролина, в 1862 году.После того, как археологи определили броненосец, Соединенные Штаты объявили этот район первым морским заповедником в стране.

Перед тем, как обезопасить участок, группа археологов изучает местность в поисках следов останков. Это могут быть артефакты на земле или необычные насыпи на земле. Новые технологии значительно расширили их возможности для исследования местности. Например, на аэрофотоснимках и спутниковых снимках могут быть видны узоры, которые не видны с земли.

Другие технологии позволяют понять, что находится под поверхностью.Эти методы включают радар и сонар. Радиолокационные и гидролокаторные технологии часто используют радиоволны, электрические токи и лазеры. Археологи посылают эти сигналы в землю. Когда сигналы попадают во что-то твердое, они отскакивают обратно на поверхность. Ученые изучают время и пути, по которым сигналы знакомятся с подземным ландшафтом.

Случайные находки также могут подтолкнуть археологов к раскопкам. Например, фермеры, вспахивающие свои поля, могут натолкнуться на черепки глиняной посуды.Строительная бригада может обнаружить руины под строительной площадкой.

Еще одно монументальное открытие было сделано случайно. В 1974 году сельскохозяйственные рабочие в Сиане, Китай, копали колодец. Они обнаружили остатки того, что оказалось огромным мавзолеем Цинь Ши Хуанди, первого императора Китая. Комплекс включает в себя 8000 глиняных солдат в натуральную величину, лошадей, колесницы и артиллерию, широко известные как терракотовые воины. Археологические исследования терракотовых воинов помогли понять организацию и стиль руководства Цинь Ши Хуанди, а также развитие китайской культуры.

После выбора места археологи должны получить разрешение землевладельца на раскопки. Если это государственная земля, они должны получить соответствующие разрешения от местного, государственного или федерального правительства.

Прежде чем переместить хоть одну крупинку земли, археологи составляют карты местности и делают подробные фотографии. Как только они начнут копать, они разрушат первоначальный ландшафт, поэтому важно заранее записать, как все выглядело.

Последний шаг перед раскопками - разделить участок на сетку, чтобы отслеживать местоположение каждой находки.Затем археологи выбирают из сетки образцы квадратов для раскопок. Это позволяет археологической группе провести полное исследование местности. Они также оставляют нетронутыми некоторые участки на сетке. Археологи любят сохранять части своих раскопок для изучения будущими учеными - учеными, у которых могут быть лучшие инструменты и методы, чем те, которые доступны сегодня.

Например, во время Великой депрессии 1930-х годов программы по созданию рабочих мест привели к многочисленным археологическим раскопкам по всей территории Соединенных Штатов.Некоторые ученые на этих раскопках удалили артефакты, например, глиняную посуду, но выбросили древесный уголь и кости животных. Эти предметы считались хламом. Сегодня ученые могут датировать древесный уголь углеродом и анализировать кости, чтобы увидеть, каких животных люди приручили и ели в то время. Важно, чтобы сегодня археологи сохранили некоторые части каждого памятника в первозданном виде.

Не всякая археология предполагает рытье земли. Археологи и инженеры используют сложные технологии, чтобы исследовать землю под землей, не затрагивая ее.Начинающий исследователь National Geographic Доктор Альберт Ю-Минь Линь возглавляет инновационный археологический проект в Монголии. Проект «Долина ханов» использует цифровые изображения, аэрофотосъемку, радар и цифровую съемку для определения местонахождения могилы Чингисхана. Используя спутниковую технологию, Линь и его команда могут получить доступ к информации о проекте, не беспокоя землю и даже не отправляясь в Монголию.

Большой раскоп

Процесс исследования и обеспечения безопасности места раскопок может занять годы.Раскопки - это полевые работы археологии. Иногда археологам может потребоваться перемещать землю с помощью бульдозеров и экскаваторов-погрузчиков. Однако обычно археологи используют такие инструменты, как щетки, ручные лопаты и даже зубные щетки, чтобы соскрести землю вокруг артефактов.

Самый распространенный инструмент, который археологи используют для раскопок, - это плоский шпатель. Мастерок - это ручная лопата, используемая как для разглаживания, так и для копания. Археологи медленно соскребают землю с помощью мастерков. Для очень маленьких или хрупких останков археологи могут также копать зубочистками, ложками или очень тонкими лезвиями.Часто они просеивают грязь через мелкую сетку. Так часто можно найти крошечные останки, например, бусинки.

Археологи делают множество заметок и фотографий на каждом этапе процесса. Иногда они включают аудио- и видеозаписи. Блоки глобальной системы позиционирования (GPS) и данные из географических информационных систем (ГИС) помогают им отображать местоположение различных объектов с высокой степенью точности.

Когда археологи находят останки, они часто оказываются сломанными или поврежденными через сотни или даже тысячи лет под землей.Солнечный свет, дождь, почва, животные, бактерии и другие природные процессы могут вызывать эрозию, ржавчину, гниение, разрушение и деформацию артефактов.

Иногда, однако, природные процессы могут помочь сохранить материалы. Например, отложения от наводнений или извержений вулканов могут покрывать материалы и сохранять их. В одном случае холод альпийского ледника сохранил тело человека более 5300 лет! Первооткрыватель так называемого «ледяного человека», найденного в Альпах между Швейцарией и Италией, думал, что он недавно стал жертвой убийства или одной из трещин в леднике.Судебные археологи, изучавшие его тело, были удивлены, узнав, что он стал жертвой убийства - преступление произошло более 5000 лет назад.

Обнаруженные артефакты

По мере обнаружения артефактов команда археологов записывает каждый этап процесса с помощью фотографий, рисунков и заметок. После полного удаления артефактов их очищают, маркируют и классифицируют.

Особо хрупкие или поврежденные артефакты отправляются в консерватор.Консерваторы проходят специальную подготовку по сохранению и восстановлению артефактов, чтобы они не разрушались при воздействии воздуха и света. Текстильные изделия, в том числе одежда и постельные принадлежности, особенно подвержены риску воздействия. Хранители текстиля должны быть знакомы с климатом, а также химическим составом ткани и красок, чтобы сохранить артефакты.

В 1961 году шведские археологи обнаружили корабль Vasa , затонувший в 1628 году. Консерваторы защитили хрупкую структуру дуба Vasa , обрызгав ее полиэтиленгликолем (ПЭГ).Корабль опрыскивали ПЭГ в течение 17 лет и оставляли для высыхания в течение девяти лет. Сегодня Vasa находится в собственном огромном музее, являющемся визитной карточкой шведского наследия.

Затем артефакты отправляются в лабораторию для анализа. Обычно это наиболее трудоемкая часть археологии. Каждый день, потраченный на раскопки, археологи тратят несколько недель на обработку своих находок в лаборатории.

Весь этот анализ - подсчет, взвешивание, категоризация - необходим. Археологи используют информацию, которую они находят, и объединяют ее с тем, что обнаружили другие ученые.Они используют объединенные данные, чтобы дополнить историю прошлого человечества. Когда люди разработали инструменты и как они их использовали? Из чего шили одежду? Отражали ли их стили одежды их социальные ранги и роли? Что они едят? Жили ли они большими группами или небольшими семейными единицами? Торговали ли они с людьми из других регионов? Были они воинственными или мирными? Каковы были их религиозные обычаи? Все эти и многие другие вопросы задают археологи.

Ученые оформляют свои выводы и публикуют в научных журналах.Другие ученые могут смотреть на данные и обсуждать интерпретации, помогая нам получить наиболее точную историю. Публикация также позволяет общественности узнать, что ученые узнают о нашей истории.

Что такое археология? | Определение археологии

Археология - это фундаментальное исследование человечества и его прошлого. Археологи изучают вещи, которые были созданы, использованы или изменены людьми. Они делают это, изучая материальные останки - то, что мы оставляем, например, каменные орудия, простую хижину, скелет, покрытый золотыми украшениями, или пирамиду, которая величественно возвышается над землей пустыни.Иногда археологи изучают современные общества, чтобы пролить свет на те, которые процветали в прошлом.

Археологию по всему миру практикуют археологи, которые работают с людьми из самых разных дисциплин, чтобы помочь ответить на вопросы о том, кто мы и откуда пришли. Поступая таким образом, археологи находят доказательства, проливающие свет на то, что может принести наше будущее.

Кто такие археологи?

Хотя археологи не используют кнуты или револьверы, как вымышленный Индиана Джонс, они используют множество технологий и приемов, чтобы помочь разгадывать загадки прошлого.Археолог Захи Хавасс, бывший министр древностей Египта, сказал, что люди иногда говорят ему, что реальная археология с ее тщательными записями и лабораторными работами не звучит так захватывающе, как то, что Индиана Джонс делает в фильмах. Он отвечает, что, наоборот, «археологу да, конечно!»

Термин «археолог» становится все более широким. В то время как профессиональные археологи могут обладать некоторыми общими полевыми и лабораторными навыками, они могут обладать опытом, который позволяет им специализироваться на изучении определенных типов артефактов или памятников.

Подводная археология, анализ текстиля и изучение останков растений и животных, обнаруженных на археологических раскопках, - это лишь некоторые примеры. Некоторые могут развить языковые навыки, которые позволят им записывать и переводить тексты, найденные на археологических раскопках. Эти языковые эксперты могут не называть себя археологами, а вместо этого называть себя эпиграфами или другим титулом, связанным с языком, который они изучают. Точно так же те, кто специализируется на изучении человеческих останков, часто называют себя «физическими» или «биологическими» антропологами, а не археологами.

По мере появления новых технологий и дисциплин навыки, которые развивают археологи, будут продолжать расти. Некоторые программы бакалавриата по археологии предлагают лишь небольшое количество основных курсов археологии и вместо этого поощряют студентов расширяться, проходя курсы со многих других факультетов университета.

Археологи также стремятся сосредоточить свои исследования на определенной части мира или определенной культуре, такой как Египет, Китай или цивилизация майя в Центральной Америке.Они также могут ориентироваться на определенные временные рамки. Например, египтолог может сосредоточиться на периоде Старого Царства (2649-2150 гг. До н.э.), временном периоде, когда были построены пирамиды в Гизе.

Археология изучает животных и растения лишь в той мере, в какой она помогает нам понять человечество. Окаменелость динозавра, например, не будет изучена археологом, если этот динозавр не был выкопан человеком и не стал частью исследуемого археологического объекта (в этом случае археолог будет работать с палеонтологом для его изучения).

Стать профессиональным археологом

В Северной Америке и Европе профессиональные археологи, как правило, имеют степень магистра или доктора. Так было не всегда. Ховард Картер, археолог, возглавлявший группу, которая обнаружила гробницу Тутанхамона в 1922 году, не имел формального образования и на практике изучил различные археологические методы.

Большое количество университетов предлагают программы по археологии. Опыт, который они могут передать своим студентам, зависит от преподавателей и сотрудников, готовых преподавать.

Археологи могут работать на самых разных работодателей. К ним относятся музеи, художественные галереи, университеты, научно-исследовательские институты, государственные учреждения (например, Служба национальных парков), фирмы по управлению культурными ресурсами (которые часто работают с частными компаниями и правительствами над исследованием и раскопками участков перед застройкой), туристические компании (для Например, выступая в качестве высокообразованных гидов) и медиа-компаний (помогая снимать документальные фильмы и помогая в публикации книг, журналов и журналов).

Возможности для любителей

Есть много возможностей для любителей заняться археологией. Местные археологические общества предлагают волонтерам возможность участвовать в раскопках и лабораторных работах.

Заграничные раскопки иногда также дают возможность людям, которые могут оплачивать свои собственные ресурсы, стать волонтерами и помочь раскопкам на археологических раскопках. Иногда добровольцы могут получить взамен зачетные единицы в университете.

Заработная плата археологов

Трудно назвать точный диапазон заработной платы археолога.В Соединенных Штатах и ​​Канаде младший полевой археолог (иногда называемый «техником»), который работает с небольшой фирмой по управлению культурными ресурсами, может зарабатывать небольшую сумму денег, возможно, не намного больше минимальной заработной платы.

Сверхвысокая зарплата штатного профессора в крупном исследовательском университете может достигать более 100 000 долларов. Археолог, занимающий руководящую должность в университете, правительственном учреждении, крупной фирме по управлению культурными ресурсами или большом музее, также может получать шестизначную зарплату.Если археологу удастся опубликовать книгу, которая хорошо продается (что трудно сделать), это может еще больше повысить его доход. Мало кто из археологов говорит, что они занялись этой дисциплиной ради денег.

Он действительно принадлежит музею (или, по крайней мере, должен)

Сегодня археологи, как правило, не продают артефакты, которые они выкопали. В прошлом так было не всегда. Более века назад антиквары (иногда чуть больше, чем мародеры) раскапывали артефакты и продавали их.В прошлом музеи, университеты, галереи и частные лица иногда помогали оплачивать научные археологические раскопки и, в свою очередь, рассчитывали получить долю от артефактов.

Одна из немногих областей археологии, где подобные практики до сих пор, по закону, применяются, - это спасение подводных кораблекрушений. В некоторых юрисдикциях, у которых нет денег на оплату подводных раскопок, разрешается спасательная компания проводить раскопки с использованием профессиональных археологов и научных методов.Компания по утилизации, в свою очередь, возмещает свои затраты (а иногда и получает хорошую прибыль) за счет продажи некоторых артефактов. Эта практика вызывает серьезные споры среди археологов и вызывает споры среди законодателей.

Еще одно заметное исключение происходит в части Соединенного Королевства, где любителям, использующим металлоискатели, разрешается искать артефакты, а иногда и владеть своими находками, в соответствии со сложной системой законов. Опять же, использование металлодетекторов любителями вызывает большие споры, поскольку многие археологи заявляют, что они наносят ущерб археологическим памятникам и препятствуют научным исследованиям.

Как зародилась археология?

В некотором смысле археология - древняя дисциплина. Для древних обществ не было ничего необычного в хранении старых материалов и принятии мер по сохранению мест и памятников, которые они считали важными.

В период раннего Нового времени, с наступлением эпохи Просвещения и последующей научной революции, археология постепенно превратилась в то, что мы считали бы «научной», поскольку методы были разработаны более подробно на местах регистрации и определения возраста артефактов (например, путем изучения осадок, в котором они были найдены, и анализируя, как стиль каменных и керамических артефактов менялся с течением времени).

Куда дальше пойдет археология?

По мере развития технологий в дисциплину были включены новые методы изучения прошлого. Например, когда в последнее десятилетие стали доступны изображения Google Планета Земля с высоким разрешением, археологи (и любители) должны были использовать этот бесплатный (или очень дешевый) инструмент, который позволял им обследовать большие участки земли на территориях, которые иногда трудны. для доступа (например, Ирак или Афганистан).

Куда пойдет археология в будущем, во многом зависит от будущих технологических достижений и от того, куда люди отправятся в будущем.С развитием методов, позволяющих астрономам обнаруживать планеты размером с Землю, даже высказывались предположения, что археологи будут все больше работать с астрономами, физиками, биологами и другими учеными для поиска останков нечеловеческих цивилизаций.

- Оуэн Джарус

Что изучают археологи? - Определение и типы

Какие периоды изучают археологи?

Большинство археологов изучают людей до того, как они научились писать, то есть примерно с 4 000 000 лет назад до зарождения первых цивилизаций.Это около 99% истории человечества, и никто ничего не записал, поэтому археологи очень важны для этого периода.

Однако археологи изучают все периоды. Без них мы бы ничего не узнали об разрушении Помпеи, и никто бы не раскопал гомеровскую Трою. Археология также сыграла очень важную роль в изучении периода короля Артура в Великобритании. Всякий, кто изучает период, когда люди могли писать, называется историческим археологом . Людей, изучающих живые культуры, называют этноархеологами .

Как они учатся?

Хотите верьте, хотите нет, но археология может быть очень утомительной и чрезвычайно точной дисциплиной. При выкапывании остатков используют не лопаты и кирки, а кельмы и даже щетки. Каждый найденный фрагмент, или артефакт , аккуратно помещен на трехмерную карту, чтобы впоследствии их можно было исследовать точно так же, как они были обнаружены. Вся эта работа означает, что правильные раскопки могут занять месяцы или даже годы.

Когда раскопки закончатся, археологи все исследуют.Археологи использовали возраст по углероду, датирующий , или скорость, с которой углерод покидает организм после его смерти, чтобы получить приблизительное представление о том, когда он жил. Но теперь они уже сделали достаточно этого, когда смогли сравнить образцы древесины и использовать свои кольца, чтобы выяснить, когда деревья были срублены до года. Они называют эту область исследований дендрохронологией .

Они смогли использовать тот же подход, чтобы лучше понять окружающую среду ( палинология ), растения ( палеоэтноботаника ) и животных (зооархеология), которые существовали примерно в то же время.Есть отдельное исследование того, как люди научились работать с камнями как орудиями, литический анализ и металлы, археометаллургия .

В последние годы археология добавила несколько новых методов. С помощью оптически стимулированной люминесценции они могут датировать заглубленные поверхности земли, такие как поселения или даже поля сельскохозяйственных культур. С помощью электронного спинового резонанса они могут датировать зубы. Используя калий-аргон , датируемый , археологи могут даже выяснить, когда кто-то умер, если он был похоронен во время извержения вулкана.Благодаря термолюминесценции , датируемой , они могут датировать камни и глиняную посуду.

Общественная осведомленность

Кельтский моноксилон, или лодка, важная находка из Чехословакии.

Когда началась археология, большинство из первых изученных ими памятников были хорошо известны, и в них было много золота, серебра и драгоценных камней. Троя и гробницы фараонов были одними из самых известных раскопок. Такой результат остался в общественном сознании с такими фильмами, как Индиана Джонс и Мумия .Настоящая археология занимает месяцы, а не часы, и не приносит прибыли. Чаще всего раскопки финансируются, а большая часть находок передается в дар музею. Ожидается, что вовлеченные археологи опубликуют все свои находки в дополнение к своей преподавательской роли в университете. Сами землекопы - в основном добровольцы, которые работают в грязи только для того, чтобы оказаться поблизости, когда обнаружится какая-нибудь крошечная реликвия прошлого.

Краткое содержание урока

Изучение археологии охватывает все, от истоков человеческой истории до того, что произошло на прошлой неделе.Он может включать в себя что-то настолько простое, как инструмент, или такое сложное, как точное содержание и происхождение всего, что находится в желудке тела. Археология может рассказать нам, что ели доисторические люди, как они получали пищу, во что верили и чего боялись. Во многих случаях они могут сказать нам происхождение чего-либо с точностью до года.

Что такое археология?

Что такое археология?

Популярный образ археологии, похоже, представляет собой охотников за сокровищами или пыльных профессоров, командующих армией рабочих на раскопках затерянной цивилизации в странной и экзотической стране.Звучит захватывающе, но не совсем точно. Возможно, стоит начать с того, чем археология не является. Это не «Индиана Джонс» или «Расхитительница гробниц», и это не охота за травками или ограбление могил. Ничего из этого не является наукой. Это не геология, изучение земли и ее минеральных компонентов, и не палеонтология, а изучение ископаемых останков растений и животных. Хотя это тоже научные дисциплины, и археологи иногда имеют дело с камнями и окаменелостями, это не археология.

Так что же такое археология? Археология - это изучение культур, живших в прошлом.Это подраздел антропологии, изучение человеческих культур. Другими областями являются культурная антропология, изучающая живые культуры, физическая антропология, изучающая биологию человека, где люди подходят к живым и вымершим видам нашего генеалогического древа, и лингвистика, изучающая человеческий язык. Археология в первую очередь занимается реконструкцией вымерших культур из материальных остатков прошлого человеческого поведения или вещей, которые люди создали, использовали и оставили после себя. Эти останки называют артефактами.Многое из того, что мы видим вокруг себя - компьютеры, одежда, еда, книги и здания - являются артефактами. Даже природные предметы, такие как деревянная палка или кусок кости, являются артефактами, если люди использовали их для какой-то цели.

Из этих артефактов археологи строят модель того, на что была похожа культура. Археологи ищут в изучаемых артефактах закономерности, которые позволяют им понять, как жили люди, создавшие и использовавшие их. Например, способ изготовления глиняной посуды на юго-западе со временем менялся, отражая их навыки, различные технологии, используемые для ее производства, способы использования рисунков и других украшений, а также то, как они использовали глиняную посуду.

Есть несколько различных видов археологии: доисторическая, историческая, классическая и подводная, и это лишь некоторые из них. Они часто пересекаются. Например, когда археологи изучали обломки броненосца времен Гражданской войны, Монитор, они занимались как исторической, так и подводной археологией. Два основных типа - это доисторическая и историческая археология. Доисторическая археология относится к изучению предыстории человека или периода человеческой истории до появления письменных источников. Это составляет большую часть нашего человеческого прошлого.Человеческую семью можно проследить по крайней мере пять миллионов лет назад. Первые современные люди появились около пятидесяти тысяч лет назад. Человек начал записывать только 5200 лет назад. Остается многотысячный человеческий опыт, который не был записан.

Историческая археология изучает ту часть человеческого прошлого, о которой есть письменные свидетельства. Хотя он разделяет многие методы, используемые в доисторической археологии, письменные записи дают исторической археологии преимущество в ее исследованиях.В Европе археология - это не область антропологии, а история. Это потому, что в большинстве культур Старого Света были письменные языки. Но у археологов Нового Света не было этого ресурса, за исключением мезоамериканских археологов, изучающих майя, иероглифический язык которых был расшифрован только недавно. Из-за этого различия во многих случаях археологи Нового Света имеют больше общего с антропологами, чем с историками. Классическую археологию можно рассматривать как раздел исторической археологии, изучающий древние цивилизации Месопотамии и Средиземноморья, включая Грецию и Рим.Египтологию также можно считать разделом исторической археологии. В Северной Америке исторические археологи изучают колониальные места, такие как Джеймстаун или Салем, или места гражданской войны, такие как поле битвы при Геттисберге.


Доисторическая археология имеет аналогичные подразделения. Есть палеоиндийские археологи, изучающие первые популяции, мигрировавшие в Америку. Есть мезоамериканские археологи, юго-западные археологи, южноамериканские археологи и многие другие, которые концентрируются на конкретных культурах и периодах времени.Но если свести воедино все различные ответвления, все они должны будут опираться на свидетельства археологических раскопок. Это означает артефакты, место, где они были обнаружены, и то, чем они были обнаружены. Даже на сайтах, о которых есть письменные записи, много информации упускается. Например, Томас Джефферсон вел тщательный учет своего имения в Монтичелло, но какой на самом деле была жизнь одного из его рабов? Как жили полевые руки? Именно археологические раскопки рабов в Монтичелло помогли пролить свет на жизни тех, кто не мог рассказать свою собственную историю.Другой пример - руины Помпеи и Геркуланума. У нас есть драматические рассказы римских историков о том, что случилось с этими сообществами, когда извергался Везувий, но только когда археологи начали открывать Помпеи и Геркуланум, мы действительно начали понимать это катастрофическое событие и, что, возможно, более важно, то, как римляне жили своей повседневной жизнью. жизни. Археологи используют множество доказательств, чтобы восстановить прошлое. При раскопках в Помпеях использовались классические письменные отчеты, современная геология, чтобы понять слои вулканического мусора, физическая и судебная антропология для изучения человеческих останков, а также реставраторы искусства, чтобы раскрыть красоту римского города, застывшего во времени.

Записи прошлого

Так как же археологи изучают прошлое? Записи прошлого или археологические данные в лучшем случае фрагментарны. Большинство оставленных материальных объектов - скоропортящиеся. Органические материалы, такие как еда или одежда, разлагаются и исчезают. Но некоторые артефакты, такие как керамика, камень и кости, не так быстро портятся, и из них можно почерпнуть много информации о прошлых культурах. Каменные орудия могут рассказать археологам о типах используемых пищевых ресурсов - осколки каменных снарядов для охоты, молотый камень для измельчения кукурузы.Различные типы структур могут рассказать археологам о социальной организации. Кусочек, например, указывает на небольшую семейную ячейку, тогда как пуэбло указывает на гораздо большую и более сложную социальную группу. А понимание того, когда определенные артефакты появляются в археологических записях, говорит археологам, когда место было занято.

Самое основное место, изучаемое археологами, называется стоянкой. Сайт - это любое место, где есть свидетельства деятельности человека. Это может быть небольшой лагерь с разбросанными камнями, указывающими на то, что инструменты производились или модифицировались, или он может быть таким же большим и сложным, как каньон Чако, с сотнями построек и миллионами артефактов.Один из видов археологических свидетельств археологи называют особенностями и представляют собой непереносимую группу артефактов. Это могут быть очаги, ямы для хранения, архитектурные сооружения, курганы или скопление петроглифов на месте наскального искусства. Доказательства также могут быть получены из семян, пыльцы, раковин улиток или костей животных, которые не использовались напрямую людьми, но могут рассказать археологам о диете людей, которые населяли место, и о том, какой была окружающая среда, когда они там жили.

Возможно, самая важная часть понимания прошлого - это то, как артефакты размещаются во времени и пространстве.Это отношение называется контекстом. Он основан на геологическом законе ассоциации, который гласит, что объекты, обнаруженные на одном геологическом уровне, являются современными друг другу. Кроме того, в соответствии с геологическим законом суперпозиции объекты, обнаруженные в нижних слоях, старше, чем объекты, находящиеся в верхних слоях. Эти законы помогают археологам создавать артефакты в рамках времени и пространства. Контекст - это все для археолога. Без него артефакты - это просто объекты, которые предоставляют немного больше, чем общую информацию об их функциях или людях, которые их создали.


Археологи проводят пробные раскопки
на участке недалеко от Деминга, Нью-Мексико.
Археологи похожи на сыщиков. Они используют артефакты и места, откуда они были взяты, как ключ к разгадке прошлого. По определению артефакт - это что-то, созданное или используемое человеком, поэтому археологи пытаются определить, какова его функция или цель, разными способами. Например, форма керамического сосуда может указывать на его функцию. Банку можно было использовать для хранения или приготовления пищи.Место, где была найдена банка - возле очага - может указывать на функцию приготовления пищи. Некоторые артефакты, такие как острия снаряда, каменные ножи или лезвия топора, демонстрируют свою функцию более четко, но функция других может быть гораздо менее ясна, по крайней мере, для современного глаза. Такими артефактами являются знаменитые фигурки Венеры, изготовленные первыми современными людьми в Европе двадцать-тридцать тысяч лет назад. Чучела животных, сделанные из камня, кости или керамики, также являются примерами предметов, назначение которых неизвестно.Археологи часто называют эти артефакты ритуальными, церемониальными, символическими или художественными. Археология, возможно, никогда не сможет объяснить такие артефакты в большей степени, но бывают случаи, когда новые доказательства проливают свет на артефакт, превращая странный кусок выгравированной породы в Розеттский камень.

Что такое археология и кто такие археологи: объяснение

Цель этой статьи - краткое описание профессии археолога, обязанностей археологов, видов археологии и пути к тому, чтобы стать профессиональным археологом.

Многое из истории мира можно узнать, проследив и изучив различные исторические останки, сооружения и письменности. «Археология» (происходит от «archaios», что означает «древний», «logia» - «изучение» по-гречески), до научного изучения исторических или доисторических народов и их культур путем анализа их артефактов, надписей, памятников и других подобных останков, особенно которые были раскопаны. Наука археология становится актуальной для настоящего и будущего, поскольку она помогает нам понять различные особенности исторической эпохи и дает нам представление о том, как мир стал таким, какой он есть сегодня.Тех, кто занимается археологией, называют «археологами».

Археологи

Слово «археолог» относится к тому, кто изучает исторические останки, такие как могилы, инструменты, картины, здания и пещеры. Мир видел много выдающихся археологов, внесших большой вклад в развитие этой дисциплины. Уильям Мэтью Флиндерс Патри, человек, сыгравший важную роль в революции в науке археологии и расширивший возможности ученика, разработав научный метод исследования, известен как «Отец археологии». Сэр Александр Каннингем, который основал Археологическую службу Индии (ASI) в 1861 году и проявлял большой интерес к раскопкам исторических мест и систематическому документированию, называют «отцом индийской археологии».

Чем занимаются археологи?

Археологи с научной точки зрения анализируют и изучают ответы на любопытные вопросы об образе жизни людей прошлого с различных точек зрения, таких как культурные, социальные и экономические.Они используют различные методы для изучения прошлого. Хотя работа археолога может показаться более или менее похожей на работу историка, они значительно различаются по инструментам и методам, которые они используют. Археология требует много полевых исследований. Они проводят исследования поверхности или географические исследования, чтобы найти места, подходящие для раскопок. Перед раскопками они готовят подробный план исследования. Во время раскопок выбранной единицы они исследуют каждую частицу, маленькую или большую, от маленьких артефактов до больших устройств.Единица, выбранная для раскопок, может быть вырыта на произвольных уровнях или в соответствии с естественной стратиграфией почвы (изучение слоев почвы). Профессия археолога предполагает много исследований. Они наблюдают за останками, которые были собраны в полевых условиях, анализируют их и определяют их возраст, исследуя аналогичный объект, таким образом пытаясь ответить на различные вопросы, связанные с планом исследования археолога. Останки, полученные таким же образом, сохраняются в соответствии с этическими и юридическими обязательствами.Объекты очищаются, маркируются, каталогизируются и хранятся соответствующими органами, такими как музеи или другие археологические учреждения при правительстве, для будущих исследований и образования.

Типы археологии

Различные типы археологии на основе проделанной работы:

  • Классическая археология : исследует древнегреческую и римскую цивилизации.
  • Историческая археология : занимается изучением и документированием проблем, событий, мест и вещей из прошлого или настоящего.
  • Этноархеология : изучает этнографические особенности современных человеческих поселений, чтобы сделать выводы об их прошлых аналогах, связав их между собой.
  • Археология поселений : изучает поселения прошлого с разных точек зрения и оценивает взаимосвязь между городским и сельским окружением. Археология поселений также научно изучает взаимосвязь между деятельностью человека и окружающей средой.
  • Экологическая археология : это междисциплинарное исследование взаимосвязи между прошлыми человеческими поселениями и природой.Он разделен на три подполя, а именно: археологи зоопарка (изучаются останки животных, чтобы понять влияние популяций людей на популяции животных), археоботаники (изучают останки растений) и геоархеологи (изучают данные, такие как глобальный климат и распределение ресурсов).
  • Городская археология : специализируется на прошлом больших и малых городов с историей длительного проживания людей.
  • Судебная археология : включает применение науки археологии в расследовании преступлений, чтобы найти доказательства, такие как оружие и другие личные вещи.
  • Подводная археология: изучает затопленные участки и связанные с ними остатки. Это часто связано с морской археологией, которая изучает отношения между людьми и различными водными объектами, такими как океаны.

Кто может стать археологом?

Человек, увлеченный археологией и увлеченный исследованиями, может профессионально заняться археологией. Человек, стремящийся стать археологом, должен иметь глубокие познания и понимание истории.Он / она также должен обладать исследовательскими навыками, готовностью к методической работе, способностями к управлению и аналитическими навыками. Археолог должен обладать хорошими наблюдательными способностями и способностями решать проблемы. Они также должны быть хорошо осведомлены о методах работы на местах и ​​оборудовании для обследования, быть терпеливыми и уметь продемонстрировать хорошие коммуникативные навыки.

Хотя обычно ожидается, что археологи имеют степень магистра, получение степени бакалавра в университете, специализация в области археологии, антропологии и лингвистики с программами практического опыта в полевых исследованиях и геодезических исследованиях может помочь вам получить работу геодезиста, техника, полевого работника и т. Д.

Получение степени аспирантуры дает студентам право занимать руководящие должности в археологических фирмах, археологических учреждениях и соответствующих государственных ведомствах. Археологи с аспирантурой или докторской степенью также набираются на преподавательские должности. Археологи работают в таких местах, как галереи и музеи, Археологическая служба Индии, школы и колледжи и т. Д.

Заработная плата археолога в США 78 023 долл. США и средняя заработная плата 38 долл. США в час в час.

Средняя зарплата археолога при правительстве составляет почти 6 00 000 рупий в год (Индия). Типичная зарплата помощника археолога составляет от 2 000 до 6 00 000 рупий в год (Индия).

Известные университеты Индии будут делать карьеру в области археологии :
(1) Институт археологии Тата, Мумбаи,
(2) Университет Пенджаба, Патиала,
(3) Индуистский университет Банараса, Варанаси,
(4) Колледж Лойола, Ченнаи
(5) Центральный университет Хайдарабада, Хайдарабад
Известные зарубежные университеты, которые хотят сделать карьеру в области археологии :
(1) Стэнфордский университет
(2) Университет Пенсильвании
(3) Корнельский университет
(4) Бостонский университет

ИЗВЕСТНЫЕ АРХЕОЛОГИ
  • Говард Картер - английский археолог, открывший гробницу Тутанхамона
  • Кристин Ли - американский археолог, идентифицировавший древних людей Монголии и Китая
  • Мэри Лики - британский археолог, чьи работы основаны на Истоки человечества
  • Роберт Баллард - изучал крушение Титаника
  • Hi Рам Бингем - американский археолог, сенатор США
  • S.Р. Рао - индийский археолог
  • Ф. Раймонд Алчин - изучал археологию Индии

ИЗВЕСТНЫЕ АРХЕОЛОГИЧЕСКИЕ КНИГИ

1) Три камня составляют стену - Эрик Х. Клайн
(2) Крепления кораблей - Майкл Маккарти
(3) Тайны Древнего Египта - Журнал археологии
(4) Археология - Краткое введение - Алиса Бек Кехо
(5) Индия: археологическая история - Дилип К. Чакрабарти
(6) История мира в 100 объектах - Нил МакГрегор
(7) Древний Дели - Апиндер Сингх
(8) Маги богов - Грэм Хэнкок

Карьера в археологии - Археологический институт Америки

Карьера в археологии

Андреа М.Берлин, кафедра классической археологии Джеймса Р. Уайзмана, Бостонский университет

Вы можете задаться вопросом, что на самом деле значит быть археологом. Жаркое солнце, долгие дни, тяжелый физический труд? Темные пещеры, высокие курганы, каменные цитадели? Открывать дома и могилы, дворцы и кладовые? Находить осколки керамики и металла - а иногда и очаровательные и удивительные предметы, которых никто не видел с тех пор, как они использовались в последний раз, возможно, тысячи лет назад?

Ответ: ДА! Все это действительно часть жизни археолога.Может ли такая жизнь быть для тебя? Чтобы лучше понять, вот ответы на вопросы, которые студенты часто задают, когда хотят узнать, что на самом деле значит быть археологом.

1) Что такое «раскопки»? Вы действительно копаете?

Это не просто выражение: когда вы идете копать, вы можете рассчитывать на копание! Археология - это, прежде всего, ручной труд. Идея состоит в том, чтобы удалить грязь достаточно осторожно, чтобы мы могли точно сказать, как вещи стали располагаться, как они были, и зарегистрировать это достаточно тщательно, чтобы мы могли реконструировать то, что произошло в прошлом.Мы копаем внимательно, потому что хотим знать контекст каждой находки - на самом деле это самая важная часть информации, которую мы ищем. Знание контекста чего-либо может существенно повлиять на то, как мы это понимаем. Например, насколько по-разному вы интерпретировали бы значение и использование древней масляной лампы, если бы вы нашли ее в храме, а не в могиле?

На самом деле копание может быть утомительным и утомительным. Разбиваем грязь кирками, сгребаем в ведра, тащим тачками.Однако, как только мы что-то находим, мы обращаемся к более мелким инструментам, таким как мастерки, мелкие кирки, метлы для взбивания и совки для пыли и даже зубные щетки и зубочистки. Часто происходит движение вперед и назад: тяжелое копание более крупными инструментами с последующей осторожной медленной очисткой. Это означает, что археолог должен быть в хорошей физической форме, иметь выносливость и уметь легко двигаться и сгибаться. Конечно, вы также не должны возражать против того, чтобы испачкаться и испачкаться, и должны получать удовольствие от прогулки на свежем воздухе.

2) Где и когда проводятся раскопки? Как долго длится раскоп?

Археологи проводят раскопки по всему миру, от Арктики до тропических джунглей и современных городов. Когда копают, это зависит от различных факторов, включая академический календарь, местные погодные условия и национальные праздники. Поскольку они сильно различаются по всему миру, действительно в любой день археологи где-то копают.

Рытье идет медленно, и большинство участков большие, поэтому на раскопки может потребоваться много сезонов. Один сезон может составлять от одной недели до пары месяцев; сезон раскопок редко длится дольше этого. Но проекты могут длиться несколько лет, а в некоторых случаях и дольше (например, раскопки в Агоре древних Афин продолжаются каждый год с 1931 года, а раскопки в Помпеях начались в 1748 году!).Однако даже в очень долгосрочных проектах всегда остается много неизведанного. Важно оставить достаточно нетронутыми, чтобы будущие археологи, обладающие лучшими методами и большими знаниями, могли иметь свою очередь.

3) Какой обычно день на раскопках?

В обычный рабочий день мы встаем довольно рано, обычно к 5 часам утра. На это есть две причины. Во-первых, погода. В большинстве мест слишком жарко для работы на улице днем, поэтому, если мы начнем работу сразу с восходом солнца, мы сможем к полудню хорошо поработать.

Вторая причина в том, что после этого первого этапа работы мы делаем еще один этап. Мы приходим с поля, обедаем и, может быть, принимаем душ и отдыхаем около часа. К середине дня мы снова приступаем к работе. Послеобеденная работа обычно состоит из уборки, изучения и написания статей об артефактах, обнаруженных утром. Иногда мы возвращаемся на сайт, чтобы нарисовать или нанести на карту архитектуру (например, стены и полы). Послеобеденная работа длится до обеда, а иногда и до вечера.Наконец, свет и крепкий ночной сон, чтобы на следующий день мы могли снова встать рано. Большинство проектов выполняется при шестидневной рабочей неделе; в «выходной» мы стираем белье, может быть, отправляемся на экскурсию по окрестностям - или просто поспим.

Раскопки - это интенсивное занятие, которое также может быть немного опасным, поскольку существует множество потенциальных опасностей. К ним относятся обычные проблемы, возникающие из-за того, что вы проводите много времени на открытом воздухе, например, насекомые, солнечный ожог, солнечный удар и обезвоживание.И есть некоторые опасности, характерные для раскопок, такие как волдыри, травмы инструментами или большими камнями или даже падение в одну из глубоких ям, созданных на участке.

4) Должности / наличие работы / заработная плата и льготы

Раскопки - это лишь часть работы археолога. Особенно для большинства археологов, живущих в Соединенных Штатах и ​​Канаде (а также в большей части Европы и Австралии), обычно занимает должность профессора в университете. Это означает, что копание происходит во время летних каникул, а остальная часть года посвящена обучению и исследованиям.В зависимости от специальности археологи могут работать на одном из нескольких факультетов вуза:

  • Те, кто изучает археологию Древней Греции и Рима, обычно принадлежат к отделу классики (иногда называемого классическими исследованиями) или истории искусства.
  • . Те, кто изучает археологию древнего Израиля, часто принадлежат к отделу религиоведения.
  • Те, кто изучает Древний Египет или Месопотамию, часто принадлежат к отделу ближневосточных исследований, а иногда и антропологии.
  • те, кто изучает археологию Мезоамерики (например, майя или ацтеки) или Южной Америки (например, инки), или археологию большинства других мест в мире, таких как Африка, Европа, Китай, Индия, Океания и ранние Америка обычно принадлежит отделу антропологии.

Доступность преподавательских должностей в колледжах и университетах варьируется от года к году, но в целом найти работу сложно; претендентов всегда больше, чем вакансий.В год обычно бывает от пяти до десяти позиций в Соединенных Штатах и ​​Канаде, а это означает, что конкуренция довольно жесткая.

Стартовая заработная плата доцентов, которая является начальным званием, различается. В крупных университетах Среднего Запада они варьируются от 60 000 до 70 000 долларов в год. В некоторых школах на восточном и западном побережьях, где стоимость жизни выше, стартовая зарплата может быть немного выше. Полные профессора (звание, которое обычно достигается через 15-20 лет) могут зарабатывать от

до 130000 долларов в год.Льготы включают медицинскую страховку, выплаты в пенсионный фонд и некоторые дополнительные деньги для поездки на конференции один или два раза в год. Кроме того, некоторые школы предлагают преподавателям льготное или бесплатное обучение для своих детей, если они посещают ту же или дочернюю школу.

5) Обучение и воспитание

Чтобы стать археологом, нужно много времени. Есть два вида обучения: по книгам и из опыта раскопок.Книжное обучение идет в колледже, а затем в аспирантуре, что необходимо: чтобы преподавать в университете, вы должны иметь степень доктора философии (PhD). На получение степени доктора философии уходит от семи до девяти лет после окончания колледжа . Вы не можете спешить с аспирантурой; многие курсы, которые вам нужны, зависят от того, что вы впервые узнали что-то на других курсах. Аспирантура состоит из трех основных частей: от трех до четырех лет курсов, год обучения и сдачи экзаменов и, наконец, написание диссертации, которая на самом деле является своего рода книгой; обычно это занимает еще три-четыре года.

Лето для получения опыта раскопок. Эту часть образования археолога можно поторопить: вы можете работать на раскопках даже в средней школе и продолжить обучение в колледже. Многие раскопки рады иметь студентов-волонтеров (хотя некоторые берут деньги за проживание и питание, а иногда и за обучение). Если вы в конечном итоге поступите в аспирантуру, у вас уже будет опыт, который поможет вам быстрее продвигаться.

Есть также всевозможные дополнительные навыки, которые пригодятся при раскопках и археологических исследованиях.К ним относятся техническое рисование объектов, фотография, картография и геодезия, а также различные компьютерные приложения. Если вы научитесь делать одно или несколько из них, вы сможете еще больше пригодиться на раскопках - и увеличите свои шансы получить работу после окончания учебы.

6) Удовлетворяет? Напряженный? На что это действительно похоже?

Могу честно сказать, что у меня не было дня, когда я не был бы рад быть археологом. Мне нравятся все аспекты того, что я делаю, включая те части, которые у меня нет выбора (например, очень ранний подъем и длительные поездки на самолете).Мне нравятся все три части работы археолога. Раскопки - это здорово, потому что я нахожусь на улице, работаю с другими людьми, и мы вместе открываем для себя что-то новое, что очень увлекательно и интересно. Исследования - это здорово, потому что мне любопытно и нравится узнавать самые разные вещи, поэтому мне нравится находиться в библиотеке, пытаясь понять вещи и записать это так, чтобы это было понятно другим. И я люблю преподавать, потому что ученики обычно очень увлекаются этим предметом, и очень весело участвовать в этом волнении и помогать ему в этом.

Я полагаю, что моя работа связана с некоторым стрессом, потому что у меня всегда есть больше дел, чем времени на их выполнение, поэтому я обычно в чем-то отстаю. Но я отношусь к этому философски: у большинства людей в моем положении одна и та же проблема, и все мы всего лишь люди. Я работаю изо всех сил и стараюсь делать все, что в моих силах, и после этого я не волнуюсь. Верно то, что некоторые вещи делаются не так хорошо, как другие, или что в конце сезона раскопок еще предстоит сделать. Некоторых это расстраивает.Но археология - это не работа на жизнь или смерть: это больше похоже на хобби, которым некоторые люди достаточно удачливы, и им за это платят. Так что это не такая стрессовая работа, как медицина или право, поскольку от нее не зависит здоровье или свобода.

Вероятно, самый большой недостаток такой работы в том, что она может отнять у вас всю жизнь. Все те удовольствия, которые дает работа археологом, важны, потому что, во-первых, это не так хорошо оплачивается, как многие карьеры (особенно учитывая, сколько обучения нужно человеку), и, во-вторых, вы можете в конечном итоге посвятить много или все вашего времени на это.Со мной этого не случилось, потому что у меня двое детей, поэтому я не тратил каждую минуту своего времени на раскопки, исследования или преподавание. Но я знал археологов, которые никогда не были женаты и не имели детей, и которые искренне посвятили себя своей карьере - и они были очень счастливы. Для большинства из нас археология - это страсть, может быть, даже своего рода навязчивая идея, которой мы рады уделять большую часть нашего времени.

7) Что самое важное вы узнали о жизни в прошлом?

Я не знаю, является ли это самым важным, но самое важное, что я испытал, - это ощущение, что я стою в чьем-то доме, поднимаю кастрюлю, в которой готовили обед, и держу в руках посуду, из которой ели. , и ощущение, по крайней мере, немного, как если бы я был внутри жизни, прожитой давным-давно.Это своего рода путешествие во времени: волшебное, унизительное, загадочное и захватывающее. Это заставляет прошлое чувствовать себя реальным и живым - и это напоминает мне, что оно было заполнено обычными людьми, которые вели свою повседневную жизнь, как сегодня.

8) Есть ли будущее у археологии?

Думаю, что да, по двум причинам. Во-первых, мы, люди, - любопытный вид, и мы особенно интересуемся собой. Таким образом, мы в некотором роде эгоистичны: нас интересует собственное прошлое, то, как мы стали такими, какие мы есть, и как все было для тех, кто жил до нас.Вторая причина заключается в том, что люди обычно очарованы предметами и местами из прошлого. Несмотря на то, что мы не можем вернуться в прошлое, мы можем приблизиться к прошлому, посетив старое место или держа древний предмет. Когда мы заходим в дом в Помпеях или в гробницу фараона в Египте, или держим горшок времен Аристотеля, мы чувствуем структуру и форму прошлого и можем видеть в нем что-то реальное и личное. . Поэтому я думаю, что всегда найдутся люди, которые захотят стать археологами или учиться у них.

9) Когда я могу начать?

Я начал раскопки в том году, когда я окончил среднюю школу (1973), и с тех пор я проводил почти каждое лето, занимаясь именно этим. Не все из них были за границей; Я также работал в южном Иллинойсе и окрестностях Чикаго. Если вы интересуетесь археологией как профессией, лучшее, что вы можете сделать, - это узнать о некоторых раскопках в вашем районе. Два источника информации - это Управление автомобильных дорог штата и местные колледжи и университеты.В большинстве штатов есть государственный археолог, который работает в дорожном управлении; этот человек может сообщить вам, есть ли какие-либо раскопки, в которых вы можете стать волонтером. В каждом штате всегда проводится некоторая «археология по контракту» (то есть археология, которая проводится на территории штата или федеральной собственности и обычно оплачивается за счет государственных или федеральных налогов), происходящая в каждом штате, особенно в летние месяцы; обычно такая работа проводится через антропологический факультет ближайшего университета. Иногда у профессора есть проект чисто для научных целей в этой области.Я никогда не слышал о проекте, который не принимал бы добровольцев, а ученики старшего школьного возраста определенно достаточно взрослые (однажды я руководил бригадой из 10–12 лет в течение двух недель, и они были потрясающими!).

Удачи и удачи!

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *